3.04.2020
11 клас Всесвітня історія
Тема уроку: Освітні системи.
Університети як автономні осередки науки і освіти.
СЕКЦІЯ І ВИЩА ОСВІТА: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ.
Хід уроку: Лекція вчителя
РОЛЬ СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН У СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ В. В. Іваненко СУСПІЛЬНА МІСІЯ СУЧАСНОГО КЛАСИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ Однією із сутнісних ознак нашого глобалізованого світу є, як відомо, об'єкти- вно зростаюча взаємозалежність різних країн і народів, співпраця між ними, яка охоплює практично усі сфери людської життєдіяльності, стимулюючи загальноци- вілізаційний прогрес в ХХI сторіччі. Природно, освітній аспект в такій парадигмі кооперації зусиль європейської і світової спільноти вважається не лише цілком ло- гічним, закономірним, але й багато в чому визначальним, забезпечуючи необхід- ний інтелектуальний супровід інтеграційних процесів. При цьому інтернаціоналі- зація і налагодження широкої, усебічної міждержавної взаємодії в галузі вищої освіти розглядається нині як найкоротший і найефективніший шлях підвищення конкурентоспроможності національних освітніх систем, їх адаптивних можливос- тей до зовнішнього середовища, що швидко змінюється, інтеграції у відповідні міжнародні інститути і структури, виступаючи таким чином важливим чинником сталого суспільного розвитку в цілому. З іншого боку, окреслена парадигма функціональної діяльності колективів ВНЗ, зокрема на пострадянському просторі, розцінюється нині як дієвий спосіб їх адек- ватної реакції на серйозні виклики і загрози останніх десятиліть, що спричинили чимало негативних наслідків передусім для Європи, пов’язаних саме з падінням престижності та авторитету європейської освіти. Згадаємо, приміром, транснаціо- нальні об'єднання вищих навчальних закладів – Євразійську, Європейську і Східно- європейську асоціації університетів, країн Балтійського регіону (Baltic University), басейну Середземного моря, альпійських, скандинавських держав та ін. Проте чи не найприкметнішою рисою сучасності в цьому плані став початок створення єдиного загальноєвропейського освітнього простору у рамках Болонсь- кого процесу, який об’єднав на континенті більше 50 країн з населенням понад 800 мільйонів людей. Цей супермасштабний інтеграційний процес включає дві ос- новні складові: формування співдружності провідних ВНЗ під егідою «Великої хартії університетів» (1988) і «Болонської декларації» (до речі, серед перших 430 її підписантів в 1999 р. були всього два українські університети – Дніпропетровсь- кий і Харківський) та відпрацювання єдиних вимог, критеріїв і стандартів, тобто деяких консолідованих «правил гри», покликаних гармонізувати діюче нормати- вно-правове регулювання національних секторів освіти і науки «у дусі Болоньї». Зрозуміло, за умови збереження в цій сфері національної ідентичності, самобутно- сті, традицій, сильних сторін колишньої, радянської, освітньої системи. Іншими словами, приєднання до Болонського клубу зовсім не знімає, тим бі- льше автоматично, існуючі в ньому організаційні та інші протиріччя, а тільки ак- туалізує проблему пошуку досконалішої, оптимальнішої системи отримання знань, заснованої на інтегральному освоєнні усієї гами креативних національних досягнень і вимог євростандартів. Системи, орієнтованої у кінцевому підсумку на формування якісно нової моделі фахівця гуманістичного типу з високим рівнем персональної відповідальності за вирішення і власних, національних, і глобальних завдань сучасності планетарного значення. Показово, що вища освіта вже не сприймається як якийсь «загальнодоступний товар або послуга», а справедливо вважається найважливішим стратегічним резер- вом, інтелектуальним і економічним ресурсом держави, оскільки саме освіта ство- 4 рює необхідні передумови для безперервного оновлення державних і суспільних систем, їх поступального розвитку і процвітання, готуючи кадрове забезпечення під реалізацію відповідних економічних, соціальних, наукових, гуманітарних та інших програм. Адже в умовах глобалізації рухатися вперед по шляху створення нових матеріальних благ (до чого природно прагне будь-яке суспільство) без до- статньої маси освічених працівників, здатних швидко адаптуватися до змін се- редовища, абсолютно безперспективно. За оцінками експертів ЮНЕСКО, благо- получними і конкурентоздатними за мірками світових стандартів в XXI столітті залишаться лише ті країни, де 40-60% працездатного населення матиме вищу освіту. В Україні, для порівняння, ця цифра складає приблизно 13% [2]. Але ВНЗ впливають на процеси, що відбуваються в державі і суспільстві, не лише через своїх високоосвічених вихованців, а і шляхом здійснення фундамен- тальних наукових досліджень, що становлять основу різноманітних прикладних і конструкторських розробок практично в усіх сегментах соціально-економічного життя. Важко переоцінити також значення вищої школи в справі формування нових цінностей та ідеалів, зміни уявлень про стандарти буття і стереотипи мислення. Очевидно, не буде перебільшенням сказати, що в загальній структурі вищих навчальних закладів особливе місце належить університетам, а серед них в першу чергу класичним, які за свою майже тисячолітню історію зарекомендували себе як загальновизнані центри вільнодумства, реформаторства і духовності, стали не ли- ше випробуваними часом зразками фундаментальної підготовки фікованих фахівців, а й ключовими осередками поповнення і відтворення наукової, політич- ної, культурної та управлінської еліти. Тут значною мірою концентрується інте- лектуальне, духовне життя країн і народів, напруженою роботою кращих умів окреслюються перспективи, формулюються відповіді на вимоги та виклики дня сьогоднішнього і майбутнього. Органічно сполучаючи в освітньому процесі природничі і гуманітарні дисци- пліни, фундаментально-наукову і практично-спеціальну складові, саме класичні університети завжди були і залишаються носіями різноманітних місій і вічних цінностей добра, гуманізму, справедливості, внаслідок чого вони і стали флагма- нами, свого роду локомотивами освітніх систем, сприяючи системному фор- муванню інтелектуального капіталу і його наступному інвестуванню в мо- дернізацію економіки, бізнесу, державного механізму управління, громадських ін ститутів і організацій.
Домашнє завдання : опрацювати параграф 32-33.Підготувати реферати на задану тему.
11 клас Всесвітня історія
Тема уроку: Освітні системи.
Університети як автономні осередки науки і освіти.
СЕКЦІЯ І ВИЩА ОСВІТА: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ.
Хід уроку: Лекція вчителя
РОЛЬ СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН У СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ В. В. Іваненко СУСПІЛЬНА МІСІЯ СУЧАСНОГО КЛАСИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ Однією із сутнісних ознак нашого глобалізованого світу є, як відомо, об'єкти- вно зростаюча взаємозалежність різних країн і народів, співпраця між ними, яка охоплює практично усі сфери людської життєдіяльності, стимулюючи загальноци- вілізаційний прогрес в ХХI сторіччі. Природно, освітній аспект в такій парадигмі кооперації зусиль європейської і світової спільноти вважається не лише цілком ло- гічним, закономірним, але й багато в чому визначальним, забезпечуючи необхід- ний інтелектуальний супровід інтеграційних процесів. При цьому інтернаціоналі- зація і налагодження широкої, усебічної міждержавної взаємодії в галузі вищої освіти розглядається нині як найкоротший і найефективніший шлях підвищення конкурентоспроможності національних освітніх систем, їх адаптивних можливос- тей до зовнішнього середовища, що швидко змінюється, інтеграції у відповідні міжнародні інститути і структури, виступаючи таким чином важливим чинником сталого суспільного розвитку в цілому. З іншого боку, окреслена парадигма функціональної діяльності колективів ВНЗ, зокрема на пострадянському просторі, розцінюється нині як дієвий спосіб їх адек- ватної реакції на серйозні виклики і загрози останніх десятиліть, що спричинили чимало негативних наслідків передусім для Європи, пов’язаних саме з падінням престижності та авторитету європейської освіти. Згадаємо, приміром, транснаціо- нальні об'єднання вищих навчальних закладів – Євразійську, Європейську і Східно- європейську асоціації університетів, країн Балтійського регіону (Baltic University), басейну Середземного моря, альпійських, скандинавських держав та ін. Проте чи не найприкметнішою рисою сучасності в цьому плані став початок створення єдиного загальноєвропейського освітнього простору у рамках Болонсь- кого процесу, який об’єднав на континенті більше 50 країн з населенням понад 800 мільйонів людей. Цей супермасштабний інтеграційний процес включає дві ос- новні складові: формування співдружності провідних ВНЗ під егідою «Великої хартії університетів» (1988) і «Болонської декларації» (до речі, серед перших 430 її підписантів в 1999 р. були всього два українські університети – Дніпропетровсь- кий і Харківський) та відпрацювання єдиних вимог, критеріїв і стандартів, тобто деяких консолідованих «правил гри», покликаних гармонізувати діюче нормати- вно-правове регулювання національних секторів освіти і науки «у дусі Болоньї». Зрозуміло, за умови збереження в цій сфері національної ідентичності, самобутно- сті, традицій, сильних сторін колишньої, радянської, освітньої системи. Іншими словами, приєднання до Болонського клубу зовсім не знімає, тим бі- льше автоматично, існуючі в ньому організаційні та інші протиріччя, а тільки ак- туалізує проблему пошуку досконалішої, оптимальнішої системи отримання знань, заснованої на інтегральному освоєнні усієї гами креативних національних досягнень і вимог євростандартів. Системи, орієнтованої у кінцевому підсумку на формування якісно нової моделі фахівця гуманістичного типу з високим рівнем персональної відповідальності за вирішення і власних, національних, і глобальних завдань сучасності планетарного значення. Показово, що вища освіта вже не сприймається як якийсь «загальнодоступний товар або послуга», а справедливо вважається найважливішим стратегічним резер- вом, інтелектуальним і економічним ресурсом держави, оскільки саме освіта ство- 4 рює необхідні передумови для безперервного оновлення державних і суспільних систем, їх поступального розвитку і процвітання, готуючи кадрове забезпечення під реалізацію відповідних економічних, соціальних, наукових, гуманітарних та інших програм. Адже в умовах глобалізації рухатися вперед по шляху створення нових матеріальних благ (до чого природно прагне будь-яке суспільство) без до- статньої маси освічених працівників, здатних швидко адаптуватися до змін се- редовища, абсолютно безперспективно. За оцінками експертів ЮНЕСКО, благо- получними і конкурентоздатними за мірками світових стандартів в XXI столітті залишаться лише ті країни, де 40-60% працездатного населення матиме вищу освіту. В Україні, для порівняння, ця цифра складає приблизно 13% [2]. Але ВНЗ впливають на процеси, що відбуваються в державі і суспільстві, не лише через своїх високоосвічених вихованців, а і шляхом здійснення фундамен- тальних наукових досліджень, що становлять основу різноманітних прикладних і конструкторських розробок практично в усіх сегментах соціально-економічного життя. Важко переоцінити також значення вищої школи в справі формування нових цінностей та ідеалів, зміни уявлень про стандарти буття і стереотипи мислення. Очевидно, не буде перебільшенням сказати, що в загальній структурі вищих навчальних закладів особливе місце належить університетам, а серед них в першу чергу класичним, які за свою майже тисячолітню історію зарекомендували себе як загальновизнані центри вільнодумства, реформаторства і духовності, стали не ли- ше випробуваними часом зразками фундаментальної підготовки фікованих фахівців, а й ключовими осередками поповнення і відтворення наукової, політич- ної, культурної та управлінської еліти. Тут значною мірою концентрується інте- лектуальне, духовне життя країн і народів, напруженою роботою кращих умів окреслюються перспективи, формулюються відповіді на вимоги та виклики дня сьогоднішнього і майбутнього. Органічно сполучаючи в освітньому процесі природничі і гуманітарні дисци- пліни, фундаментально-наукову і практично-спеціальну складові, саме класичні університети завжди були і залишаються носіями різноманітних місій і вічних цінностей добра, гуманізму, справедливості, внаслідок чого вони і стали флагма- нами, свого роду локомотивами освітніх систем, сприяючи системному фор- муванню інтелектуального капіталу і його наступному інвестуванню в мо- дернізацію економіки, бізнесу, державного механізму управління, громадських ін ститутів і організацій.
Домашнє завдання : опрацювати параграф 32-33.Підготувати реферати на задану тему.
Немає коментарів:
Дописати коментар