Тема. Середньовічне європейське суспільство.
Мета: скласти уявлення учнів про структуру середньовічного європейського суспільства, показати його складові; охарактеризувати три стани середньовічного суспільства; формувати в учнів уміння аналізувати й узагальнювати історичний матеріал; пояснити зміст термінів і понять «васал», «сеньйор», «феодальна драбина», «ієрархія», «феод», «феодал», «феодалізм», «стани», «єпископ», «монах», «хрестові походи», «хрестоносці», «васалітет», «замок», «донжон», «девіз», «повинності», «оброк», «панщина», «віллан», «сеньйорія», «громада»; сприяти вихованню учнів в дусі толерантного ставлення до людей рідного походження.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Обладнання: підручник, атлас, карти «Європа X—XIII ст.», ілюстрація (схема замку). Основні терміни і поняття: васал, сеньйор, феодальна драбина, ієрархія, феод, феодал, феодалізм, стани, єпископ, монах, хрестові походи, хрестоносці, васалітет, замок, донжон, девіз, повинності, оброк, панщина, віллан, сеньйорія, громада.
Основні дати і події: 847 р.— західнофранкський король Карп Лисий зобов'язав кожну вільну людину обрати собі сеньйора.
Структура уроку
I. Організація навчальної діяльності
II. Актуалізація опорних знань
III. Вивчення нового матеріалу
1. Феодалізм. Три стани середньовічного суспільства у Європі.
2. Духівництво.
3. Феодали. Замки.
4. Селяни і сеньйорія. Господарство селянина.
5. Селянська община. Шлюб і сім'я селянина. Світ селянина.
IV. Закріплення нових знань
V. Підсумки уроку
VI. Домашнє завдання
Хід уроку
І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
Бесіда за запитаннями
1. Яким було суспільство варварів на кінець історії Стародавнього світу?
2. Яким було римське суспільство на кінець історії Стародавнього світу?
III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Випереджальне завдання
Після розгляду нового матеріалу: висловіть свою думку щодо того, чи можна вважати соціальний устрій у середньовічній Західній Європі справедливим. Чому?
1. Феодалізм. Три стани середньовічного суспільства у Європі
Розповідь учителя
Наприкінці VII — на початку VIII ст. завершилося об’єднання багатих і знатних людей варварського і римського суспільств. Вони перетворилися на могутній прошарок землевласників, серед яких було чимало представників верхівки церкви, а також багатих членів германських родів. Саме ці великі землевласники і стали основою для формування панівного прошарку суспільства, на який спиралася королівська влада.
Найбільш яскраво це проявилося на землях колишньої імперії Карла Великого у Західному Франкському королівстві (майбутній Франції, як її почали називати з X—XI ст.).
Столицею нової держави стало місто Париж, розташоване на річці Сена. Влада останніх Каролінгів утрималася тут найдовше — до кінця X ст. Проте вона поступово слабшала, і королі втрачали контроль над своїми володіннями. Прискорила цей процес зовнішня небезпека. Від кінця VIII ст. на країни Європи стали нападати нормани, які на кораблях перетинали море і грабували прибережні країни, наганяючи жах на місцевих жителів. До цього додалися спустошливі набіги арабів та угорців.
Представники місцевої влади зобов’язували великих землевласників протистояти цим нападам. Водночас дрібні землевласники самі стали шукати порятунку від набігів і переходити під захист сильних покровителів. Таких людей називали васалами. За надання захисту вони присягали на вірність своєму покровителю — сеньйору (від латин. senior — старший) і зобов’язувалися служити йому, прибуваючи озброєними в будь-який час.
Щоб мати у своєму розпорядженні загін важкоозброєних вершників (рицарів), землевласник міг частину своєї землі роздати воїнам за службу, які, у свою чергу, якщо дозволяв розмір володіння, могли передати його за службу своїм васалам. Таким чином складалися відносини між сеньйорами і васалами. Історики називають такий порядок «феодальною драбиною», або «феодальною ієрархією».
Робота з термінами і поняттями
Васал — особа, яка отримала від сеньйора у володіння феод за несення служби.
Ієрархія — система суворого підпорядкування нижчих сходинок влади вищим.
Коли напади норманів почастішали, Карл II Лисий у 847 р. зобов’язав «кожну вільну людину обрати собі сеньйора». Права сеньйора над своїми васалами прирівнювалися до влади короля над своїми підданими. А ще через 30 років було визнано спадковість бенефіціїв і графських титулів. Тепер бенефіції перетворилися на спадкові володіння — феоди. Слово «феод», від якого походять слова «феодал», «феодалізм», означає земельне володіння, надане (подароване) господарем, сеньйором, своєму васалові (підвладній людині), який за це мав служити господареві. Володіння феодом, подібно до бенефіція, вимагало служби, переважно військової. Володарів феодів стали називати феодалами.
Кожен феодал мав велику владу, останні ж Каролінги були безсилими: вони не мали ані авторитету серед феодалів, ані війська для боротьби проти зовнішніх ворогів. Почали утворюватися графства, що нагадували маленькі королівства. Настав час феодальної роздробленості. Король уже був лише «першим серед рівних». Поступово такий лад поширився на всі країни Західної, Центральної і частини Східної Європи.
Протягом X—XIII ст. у Західній Європі остаточно сформувалися основні стани середньовічного суспільства. Кожна з цих соціальних груп мала свої права, обов’язки, погляди, спосіб життя.
Найбільшого поширення набула теорія про поділ суспільства на три стани: «тих, хто молиться» (священики і монахи), «тих, хто воює» (рицарі) і «тих, хто працює» (селяни, ремісники та ін.). Соціальний статус успадковувався від батька до сина.
Кожен стан мав свої обов’язки і був необхідним для інших. Вони не могли існувати один без одного. Так, духівництво піклувалося про душі, рицарі захищали країну, а селяни всіх годували. Існуюча система поділу суспільства і відносини між станами не витримали випробування часом.
Насправді кожна з трьох верств суспільства поділялася на більш дрібні групи, які також мали свої права, привілеї та обов’язки. Із появою міст та зростанням їхньої ролі в житті Середньовічної Європи система відносин між соціальними групами ще більше ускладнилася. Значною мірою на поділ суспільства на соціальні верстви почали впливати земельні володіння і гроші. Усі, хто мав багатства і статус у суспільстві, стали належати до аристократії. Так з’являється сільська і міська аристократія.
Робота з термінами і поняттями
Феод — спадкове земельне володіння, яке сеньйор дарував васалові як плату за службу.
Стани — великі групи людей, які відрізняються своїми спадковими правами та обов'язками, місцем у суспільстві.
Робота з документом
ЄПИСКОП АДАЛЬБЕРТ ЛАНСЬКИЙ ПРО ТРИ СТАНИ (XI СТ.)
Перший стан — воїни, захисники церкви і народу, усіх без винятку, як сильних, так і слабких... Другий стан — селяни; ці нещасні люди мають щось лише ціною важкої праці. Усім — грошима, одягом, харчами — забезпечують вони весь світ. Жодна вільна людина не змогла б прожити без селян... Селянин годує господаря, який стверджує, що це він годує селянина... Так, дім Божий (суспільство) поділяється на три частини: одні моляться, інші воюють, ще якісь працюють. Три... частини не потерпають від своєї відокремленості: послуги, надані однією з них, створюють умови для праці двох інших; відповідно кожна частина піклується про ціле. Так, цей троїстий союз залишається єдиним, завдяки чому панує закон, а люди насолоджуються миром.
Запитання до документа
1) Чим єпископ Адальберт пояснював такий поділ суспільства?
2) Що було покладено в основу цього поділу?
3) Що, на думку єпископа, забезпечувало єдність суспільства?
4) Чим така структура суспільства відрізняється від римської чи германської?
2. Духівництво
Робота з термінами і поняттями
Єпископ — духовний глава адміністративно-територіальної церковної одиниці — єпархії.
Монах — член релігійної громади, який дав обітницю вести аскетичне життя.
Розповідь учителя
На першому місці серед трьох станів суспільства стояли ченці та священики. їхнім головним завданням було піклуватися про спасіння християнських душ. Це заняття в уявленні людей того часу було важливішим за будь-які земні справи.
Середньовічне суспільство протягом століть залишалося бідним, люди часто голодували. Проте, не рахуючись із витратами, силою і часом, європейці будували величезні собори і численні церкви, віддавали духівництву десятину — десяту частину врожаю та інших прибутків. Бажаючи врятувати свої душі, багаті та бідні дарували церкві своє майно і земельні володіння. Перший стан був єдиним, який поповнювався вихідцями з різних станів суспільства. Майже всі відомі вчені й мислителі, як і значна частина поетів, художників, музикантів, належали до духівництва.
У містах і країнах, відлучених від церкви, зачинялися храми, заборонялося здійснювати християнські обряди — хрещення, вінчання, похорон тощо. До таких країн церква згодом почала організовувати збройні експедиції — хрестові походи.
Цікаво знати
Для боротьби проти своїх ворогів церква використовувала відлучення та інтердикт. Для середньовічної людини відлучення від церкви було страшною карою. Фактично це означало втрату всіх прав члена суспільства. Людина не мала можливості брати участь у християнських обрядах, обіймати будь-які посади, ніхто не мав права їй допомагати, її могли навіть убити. Якщо церква вважала, що в непокорі винні не тільки окремі люди, вона могла відлучити цілі села, міста або навіть країни. Таке відлучення називалося інтердиктом.
Робота з термінами і поняттями
Хрестові походи — війни європейських феодалів, підтримані католицькою церквою під гаслом визволення від мусульман християнських святинь у Палестині.
Хрестоносці — учасники хрестових походів. Зазвичай нашивали на одяг зображення хреста як знак своїх добрих намірів.
Церква була величезною політичною, економічною і духовною силою. Спираючись на це, римські папи в X—XIII ст. розпочали боротьбу за об’єднання всього християнського світу під своїм верховенством. Поступово церква стала найбільшим землевласником у Європі, а життя верхівки церкви нічим не відрізнялося від життя світських феодалів. Духівництво вже не обмежувалося у своїй діяльності лише церковною службою та молитвами. Його представники здійснювали правосуддя, брали участь в управлінні державою, виконували феодальні функції, навчали в школах та університетах, фінансували королівські заходи тощо. Для багатьох молитва стала лише другорядним заняттям.
3. Феодали. Замки
Колективна робота учнів з підручником
Опрацюйте відповідний матеріал підручника, розгляньте схему замку і виконайте завдання.
1) Визначте особливості становища феодалів як панівної верстви західноєвропейського середньовічного суспільства.
2) За ілюстрацією опишіть особливості облаштування замку середньовічного феодала.
(Результати роботи учнів учитель систематизує й уточнює за допомогою наведеного матеріалу.)
Додаткова інформація
Усіх великих землевласників, які жили завдяки праці залежних селян, називали феодалами. Вони становили 2—5% населення, посідаючи панівне становище в суспільстві. Між феодалами склалася система відносин, яка отримала назву васалітет. Між сеньйором і васалом існувала своєрідна усна угода: васал зобов’язувався віддано служити господарю, а той, у свою чергу, обіцяв васалові підтримку і захист. Цей договір укладався при свідках і вважався непорушним.
Як уже зазначалося, система васалітету (залежності) нагадувала драбину чи піраміду, вершиною якої був король. Прямими васалами короля найчастіше були герцоги, васалами герцогів — маркізи, васалами маркізів — графи, далі барони і рицарі. У походах рицарів зазвичай супроводжували зброєносці-юнаки з рицарських сімей, які ще не здобули цього звання. Хоча вважалося, що король є сеньйором для всіх, проте у Франції існувало правило: «Васал мого васала — не мій васал». Тобто король не повинен був втручатися у відносини між герцогами і маркізами та іншими.
Робота з джерелом
(Учитель демонструє ілюстрацію із зображенням замку Беаумаріс.)
Замок Беаумаріс, біля Англессі, у Великій Британії, височів недалеко від моря, що дозволяло заповнювати захисний рів морською водою. Другий ряд стін захищав, коли ворогу вже вдалося подолати перше укріплення.
Розгляньте ілюстрацію і опишіть особливості замку Беаумаріс.
Робота з термінами і поняттями
Васалітет — система взаємин між феодалами; особиста залежність одних феодалів від інших.
У IX—XI ст. напади арабів, угорців, норманів привели до появи в Європі нового виду оборонних споруд — замків. Замок був одночасно і фортецею, і помешканням феодала.
Замки будувалися переважно на пагорбі, який височів над місцевістю. Оточений ровом із водою, високими стінами і вежами, замок був досить надійним сховищем. Над усіма будівлями замку височіла головна вежа — донжон. Вона була призначена як для повсякденного життя феодала, так і для оборони. Її підвали пристосовували для зберігання припасів. Також там часто викопували криницю або влаштовували в’язниці. На верхніх поверхах розміщувалися зали, де мешкав феодал зі своєю родиною та слугами. Важливим елементом вежі був потаємний хід, що дозволяв господареві в разі необхідності втекти в безпечне місце. Сама вежа могла оборонятися самостійно навіть тоді, коли інші укріплення замку захоплював ворог.
Разом із замками у Європі з’явилися і важкоозброєні професійні воїни — рицарі. Рицар був не просто вершником, а самостійною бойовою одиницею. Спершу він був одягнений у кольчугу — сорочку зі скріплених між собою металевих кілець. Згодом її змінили ковані лати, що захищали рицаря з ніг до голови. Крім того, воїн прикривався в бою щитом, на якому було зображено герб — розпізнавальний знак його роду і девіз — стислий вислів, що пояснював зміст герба. Озброєння рицаря складалося з довгого важкого списа і меча (рідше бойової сокири або палиці). Бойовий кінь вершника теж споряджався обладунками. Отже, рицар на коні ставав своєрідною рухомою фортецею.
Славу непереможного воїна можна було здобути на війні або під час рицарських турнірів — військових змагань у силі та вправності. їх влаштовували королі або знатні феодали. На турніри з’їжджалися як ті, хто бажав узяти в них участь, так і ті, хто хотів побачити видовище.
Щоб стати рицарем, потрібно було пройти спеціальну процедуру посвячення. Посвячений у рицарі складав присягу на вірність, зобов’язувався захищати вдів, сиріт і тих, хто служить Богові.
Робота з документом
РЕЛІГІЙНИЙ ОБРЯД ПОСВЯЧЕННЯ В РИЦАРІ (XI СТ.)
Спершу єпископ благословляє прапор [рицаря]. Молитва: «Боже вічний і всемогутній... Освяти небесним благословенням цей прапор, готовий до бою, щоб він був сильним у боротьбі проти невірних та бунтівних народів, і щоб за твого заступництва він наводив жах на ворогів люду християнського...»
З’єднані рицарем спис і прапор єпископ освячує святою водою. Далі він благословляє меч: «Дозволь благословити цей меч на поясі раба твого, щоб він міг охороняти і захищати церкву, удів, сиріт і всіх тих, хто служить Богові, проти жорстокості ворога, і щоб він наводив жах на всіх тих, хто виступив проти нього...»
Запитання до документа
1) Хто оголошувався головним ворогом рицаря і церкви?
2) Із якою метою церква проводила обряд посвячення в рицарі?
4. Селяни і сеньйорія. Господарство селянина
Розповідь учителя
Селянство було найчисленнішою верствою середньовічного суспільства. Селяни перебували за межами «феодальної драбини», вони були не васалами, а підданими.
Життя в Середньовічній Європі було сповнене небезпеки, і селянинові доводилося шукати захисту в могутнього сеньйора. В обмін сеньйор присвоював право на землю селянина і примушував його відбувати повинності: відробляти панщину чи сплачувати оброк. Панщиною називалися всі дармові роботи селян у господарстві сеньйора.
Селяни обробляли панські поля, будували і лагодили його будинок, комори і мости, чистили ставки, ловили рибу тощо. Оброк — частина продуктів селянського господарства (зерно, худоба, птиця тощо), яку селянин був зобов’язаний сплачувати своєму сеньйору. Оброк міг бути і в грошовій формі. Крім того, сеньйор судив селянина своїм судом. Селянин не мав права переселятися до іншої місцевості без дозволу тощо.
Якщо селянин справно виконував повинності, сеньйор не міг відмовити йому в користуванні земельною ділянкою, на якій працювали його пращури. Дещо більше прав мали особисто вільні селяни — віллани (від латин. villa — вілла, маєток). Вони, як правило, сплачували лише оброк. Такий селянин навіть міг продати свій земельний наділ, але новий господар однаково сплачував сеньйору оброк. Усі права, що мав сеньйор щодо селян, складають загальне поняття сеньйорія. Сеньйорія — це і земля, яку селяни отримували у володіння від сеньйора, і самі залежні селяни, і влада сеньйора над ними, і повинності селянина на користь сеньйора. Сеньйорія є важливою ознакою середньовічного європейського суспільства.
Робота з термінами і поняттями
Повинності — обов'язкові примусові роботи селян на свого феодала — оброк, панщина тощо.
Оброк — плата залежних селян феодалам; була продуктовою або грошовою.
Панщина — обов'язкові роботи селянина на землі феодала.
Робота з документом
ІЗ «ПОЕМИ ПРО ВЕРСОНСЬКИХ ВІЛЛАНІВ» ЕСТУЛЕ ГОЗА (XII СТ.)
Перша праця в році — до Іванового дня (24 липня). Віллани (вільні селяни.— Авт.) повинні косити луки, згрібати і збирати сіно в копиці і складати їх у стіг..., а потім везти на барський двір, коли скажуть...
Однак настає серпень, і з ним нова робота... Вони пов’язані панщиною, і про неї не слід забувати. Віллани повинні жати хліб, збирати і зв’язувати його в снопи, складати скиртами посеред поля і відвозити негайно до амбару. Цю службу вони несуть із дитинства, як несли її предки. Так працюють вони на сеньйора...
Потім вони знову повинні відробити панщину. Коли вони розорали землю, то йдуть за зерном до амбару, сіють і боронують...
До Різдва потрібно здати курей...
На Великдень знову панщина...
Після цього потрібно їхати в кузню підкувати коней...
Запитання до документа
1) Про що розповідається в цьому уривку?
2) Про які повинності селян згадується в документі?
Господарство селянина за своїм характером було натуральним, тобто все необхідне для життя вироблялося на місці: від продуктів харчування до ремісничих виробів. Тільки за деякими товарами, зокрема за сіллю чи залізом, доводилося вирушати до місць, де вони вироблялися, і там обмінювати їх на продукти своєї праці. Гроші в селян були рідкістю. Проте з часом усе змінювалося. У XV ст. відбувалося руйнування натурального і становлення товарного господарства, коли те, що було вироблено або вирощено, йшло переважно на продаж.
5. Селянська община. Шлюб і сім'я селянина. Світ селянина
Розповідь учителя
Жити поодинці в ті часи було складно, тому селяни в Середньовічній Європі об’єднувалися в общини. Так легше було вести господарство, обстоювати свої інтереси перед сеньйором, зберігати побутові й культурні традиції.
Община вирішувала спільні господарські справи. Щоб усі члени общини мали однакові умови для ведення господарства, ниву розбивали на ділянки з різною якістю ґрунту і кожному виділялися смужки землі на різних ділянках. Із цих смужок і складався наділ селянина. Періодично відбувався перерозподіл ділянок. Ліси, пасовища, сіножаті, річки, озера були в спільному користуванні всієї общини.
Община допомагала бідним, вдовам, сиротам, захищала тих, кого образили чужинці. Також община обирала свого старосту, будувала церкви, утримувала священиків, доглядала за дорогами, мостами, порядком на своїх землях. Сільські свята в більшості випадків улаштовувалися за рахунок общини. У весіллях, похоронах брали участь усі члени общини.
Найстрашнішим покаранням було вигнання з общини. Таку людину позбавляли всіх прав і підтримки. В общину об’єднувалися мешканці одного або декількох сіл. Спочатку села були невеликими і складалися з 10—15 дворів. Кожне село мало своїх ремісників, насамперед ковалів і мірошників. Були свої майстри з гончарства, ткацтва тощо.
Робота з термінами і поняттями
Община — об'єднання людей, які спільно володіють знаряддями праці та іншим майном. Особливістю цього об'єднання с часткове чи повне самоврядування.
Селянин рідко виїжджав за межі свого села. Тому його уявлення про світ часто поширювалися лише на відстань кількох днів переходу від рідної околиці.
Новини в селі обмежувалися місцевими подіями. Подекуди проїжджі купці, паломники, бурлаки розповідали про чудеса, які начебто бачили в інших краях. З усього села письменними, крім священика, були декілька людей. Особливої потреби в ній не відчувалося, до того ж Біблія була написана латиною, яку не розуміли. Усе життя селянина залежало від урожаю, приплоду худоби, а тому все оберталося навколо цього, навіть християнські свята. Нерозуміння багатьох природних явищ посилювало віру селянина в усіляких духів, добрих і злих. Іноді селяни вдавалися до магії сподіваючись, що це вбереже їх від посухи, неврожаю, хвороби тощо.
Не менше за злих відьом у Західній Європі боялися вовкулаків (у германських народів їх називали «вервольфами» — людинововками). Для захисту від нечисті селяни також користувалися чаклунствами й різними оберегами. Одним із найпоширеніших оберегів у Європі й досі залишається підкова, прикріплена над входом у будинок.
Усіляка нечисть часто згадується в казках — одному з найпоширеніших видів народної творчості (фольклорі). Крім казок, серед селян були поширені пісні (святкові, обрядові, трудові, героїчні), перекази, розповіді, приказки тощо. У розповідях про звірів простежуються риси людської поведінки.
Улюбленими героями селянських розповідей, казок були бідняки — справедливі та добрі; веселі дурні — Жак Простак, Телепень Ганс, Великий Дурень; благородні розбійники — Робін Гуд тощо.
IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ
І ВАРІАНТ
Обговорення результатів виконання випереджального завдання, отриманого учнями перед початком розгляду нового матеріалу.
II ВАРІАНТ
Учитель перевіряє засвоєння учнями основних термінів і понять, розглянутих на уроці.
V. ПІДСУМКИ УРОКУ
Заключне слово вчителя
У Середні віки в Західній Європі склалася своєрідна структура суспільства з «тих, що моляться», «тих, що воюють» і «тих, що працюють». Кожен стан, у свою чергу, поділявся на групи, які відрізнялися правами, привілегіями й обов’язками.
VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Опрацюйте § 4 підручника.
2. До практичного заняття підготуйте презентації (повідомлення) за однією із тем: «Рицарські традиції», «Рицарські турніри», «Замки», «Життя селян», «Протилежність світів селянина і сеньйора».
