17.04.20
Всесвітня історія 9 клас
Тема :Література і мистецтво
В історію світової культури XIX ст. увійшло як доба піднесення і розквіту літератури, образотворчого мистецтва, музики. Саме в цей час з’явилися твори, що становлять духовне надбання людства.
1. Бурхливий розвиток більшості європейських країн.
2. Поглиблення наукової революції.
3. Посилення демократичних процесів у політичному житті.
4. Поширення прогресивних ідей.
Класицизм — напрям у літературі й мистецтві XVII — початку XIX ст. Йому притаманне звернення до античності, до творів класичного античного мистецтва (звідси й назва) як до ідеального взірця і норми, як до ідеалу формування гармонійної, вільної, гуманної особистості, як до зразків розумного і прекрасного.
Склався в XVII ст. у Франції в період розквіту абсолютизму, у XVIII ст. був пов'язаний з Просвітництвом, виразивши громадянські ідеали буржуазної революції. У 80 — 90-х роках XVIII ст. — напрям у німецькій літературі (“Веймарський класицизм”) у творах Й. Гете і Ф. Шіллера в період їхньої творчої співдружності у Веймарі. Поєднував реалістичну ясність, тонкий ліризм, показ строго організованих, ясних і гармонійних образів, довершених форм (П’єр Корнель, Жан Расін).
Романтизм — художній напрям у європейській та американській літературі й мистецтві наприкінці XVIII ст.
У творах письменників оспівувалося прагнення до свободи особистості, проголошувався культ внутрішнього світу людини, пафос особистої та громадянської незалежності, утвердження самоцінності духовно-творчого життя особистості, показ сильних почуттів, інтерес до національного минулого, іноді його ідеалізація.
Письменники й художники виступали проти підлості і лицемірства, створювали образи гордих, волелюбних героїв, відображали їхні пристрасті й боротьбу (Вальтер Скотт, Джордж Байрон, В. Гюго, Жорж Санд, ВільямБлейк).
Реалізм — художній напрям у літературі та мистецтві першої половини XIX ст., покликаний глибоко і правдиво відображати дійсність, правду життя (Генріх Гейне, О. де Бальзак, Фредерік Стендаль, О. Пушкін).
Критичний реалізм — художній напрямок у літературі, який склався у 20 — 30-ті роках XIX ст. Викривав суперечності капіталістичного суспільства, критикуючи його окремі аспекти, водночас показуючи правду життя. В основі критичного реалізму лежали принцип історизму та конкретно-історичне зображення людських характерів.
Справив величезний вплив на свідомість XIX ст. Він утілив ідею прогресивного перетворення суспільства, утвердження моральних ідеалів у людських стосунках (Віктор Гюго, Чарльз Діккенс).
Натуралізм — напрям у європейській та американській літературі кінця XIX ст.
Представники цього напряму вважали, що доля, воля, духовний світ людини, її вчинки визначені соціальним середовищем, побутом та біологічним чинником, спадковістю, фізіологією. Вони показували непривабливі сторони життя людей, їхні пристрасті. У свою творчість вводили заборонені раніше теми й сюжети (Еміль Золя, Гі де Мопассан, Едмон Гонкур).
Символізм — напрям у європейській і російській літературі, для якого були характерними почуття безнадійності, індивідуалізму. Вони нерідко підмінювали зміст художнього твору милуванням витонченою формою, відмовлялися від граматичних норм загальнонародної мови, запроваджували незвичні слова і літературні звороти. Символи заступали реальності життя, відображали явища, недоступні людському розуму, твердили про таємничі зв’язки між душевними переживаннями героїв і потойбічним світом (Стефан Малларме, Поль Верлен, Артюр Рембо, Олександр Блок).
Висновок
Класицизм, романтизм, реалізм, інші літератури і напрями не змінюють один одного в точних хронологічних рамках і не існують у “чистому” вигляді.
Йоганн Вольфганг Гете
(1749- 1832)
Німецький письменник, поет, мислитель, людина глибокого розуму і різнобічних знань.
Творчість И. Гете — новаторська, актуальна і сучасна. Його поезії увійшли в історію світової літератури як видатне явище, пов’язане з епохою романтизму.
Він жив у період феодальної роздробленості, коли передові люди Німеччини проголошували боротьбу за розум і справедливість, за розквіт національної культури.
Цей ідейний рух дістав назву “бурі і натиску”, видатним представником якого був Й. Гете, але згодом відійшов від нього.
Через період веймарського класицизму (коли проживав у Веймарі) у творі “Римські елегії” (1790 р.) прийшов до реалістичного усвідомлення проблем художньої творчості, взаємовідносин людини і суспільства (автобіографічна книга “Поезія і правда”, 1811 — 1833 рр.).
Він написав багато віршованих і прозових творів. У своїй творчості відобразив важливі тенденції та протиріччя епохи, прославляючи творчі сили людини.
У філософському творі-трагедії “Фауст”, яку писав з 1808 р. по 1832 р., Й. Гете відобразив пошуки сенсу життя, якого вбачав у праці, в діях людини, в постійних пошуках істини, у свободі людської особистості й моральному вдосконаленні людини.
Творчість геніального поета перебуває у центрі уваги перекладачів і літературознавців. Невтомним популяризатором і тонким знавцем творчості Й. Гете був І. Франко. Він переклав багато його поезій і значну частину„Фауста”.
(1788-1824)
Англійський поет-романтик, з 1809 року — член палати лордів.
Його творчість увійшла в історію світової літератури як видатне художнє явище, пов’язане з епохою романтизму.
Походив із багатої аристократичної сім’ї. У своїх творах показав бунтаря-одинака, який зневажає вищий світ і вступає в боротьбу з суспільством, що не визнає його (поеми “Лapa”, ”Корсар”, “Гаур” та ін.). Виступав на захист луддитів. У 1815 р. покинув Велику Британію. Брав участь у боротьбі італійських карбонаріїв, а згодом — у національно-визвольній боротьбі в Греції, де і помер від пропасниці.
Всесвітньо відомі його твори: драматична поема “Манфред” (1817 p.), сатирична поема “Бронзовий вік” (1823 p.).
До реалізму наближалася його незакінчена поема “Дон Жуан”.
О. С. Пушкін назвав Байрона генієм, а новизну його поезії оспівав у багатьох своїх творах. Мотиви та образи поезії Байрона знайшли відображення в європейській літературі ХІХ ст.
Його творчість — новаторська, актуальна і сучасна.
(1799-1837)
Російський письменник, поет, основоположник російського реалізму, родоначальник нової російської літератури, творець російської літературної мови, великий національний геній. Писав твори у різних літературних жанрах: оди й послання, елегії, епіграми, поеми й казки, романи і повісті у віршах, маленькі повісті й трагедії, історичні повісті, історичні драми, літературно-критичні статті, листи, щоденники тощо.
І в кожному жанрі — велике новаторство. Був близьким до декабристів, у бесідах з якими у нього зріли власні думки і погляди на минуле, сучасне і майбутнє Росії.
Творчість О. С. Пушкіна пройшла еволюцію від ранньої лірики і романтизму (“Бахчисарайський фонтан”, 1823 р.) до реалізму.
У своїй творчості він яскраво, переконливо розкрив низку важливих тем, які його хвилювали:
• історичні події, які відбувалися в Росії (“Борис Годунов”, 1825 р.);
• стосунки особистості й суспільства (“Євгеній Онєгін”, 1823 - 1831 pp.);
• відносини особистості й держави (“Мідний вершник”, 1833 р.);
• владу грошей (“Пікова дама”, 1833р.);
• долю маленької людини (“Повісті Бєлкіна”, 1830 р.).
У філософській ліриці 30-х років звернувся до питань, які завжди хвилювали людство: любові, вірності, порядності, сенсу життя, смерті.
Сила його поетичного генія сягнула вершини зрілості й мудрості; він міг здійснити нові літературні подвиги, але був убитий на дуелі на 38-му році життя, залишивши чимало літературних замислів і починань.
Поезія Пушкіна — прекрасне гармонійне мистецтво, яке ввійшло в російську та світову літературу.
Еміль Золя
(1840- 1902)
Французький письменник. У своїх творах показав спосіб життя і психологію всіх верств населення Франції. Написав 20-томну серію роману „Ругон — Маккари”, в якій зобразив історію одного роду — Ругон — Маккарів. Кращі романи серії: „Черево Парижа”, „Пастка”, „Жерміналь”, „Гроші”, „Розгром”. На сторінках романів живе і діє понад дві тисячі героїв.
Е. Золя був одним із основоположників натуралізму в літературі. Згодом у його творчості з’являються реалістичні традиції.
У 90-х роках XIX ст. виступав із протестами проти справи Дрейфуса у памфлеті „Я звинувачую”.
Анатоль Франс
(1844- 1924)
Французький письменник, справжнє ім’я якого — Анатоль Франсуа Тібо. З великою сатиричною силою викривав вади тогочасного суспільства — моральний розклад правлячих
кіл, продажність політиків, лицемірство, брехню. Яскраво змалював монархічні змови у циклі романів «Сучасна історія». До скарбниці світової літератури увійшов його сатиричний роман «Злочин Сельвестра Боннара» та ін. Нобелівська премія 1921 р.
(1821 - 1881)
Великий російський письменник, який у своїх творах глибоко проникав у внутрішній світ людини, умів розкрити тонкі душевні переживання, описуючи трагедію і страждання маленької людини (повісті „Бідні люди”, „Білі ночі”, “Неточка Незванова”).
Учасник гуртка М. Петрашевського. У 1849 р. був заарештований і засуджений до смертної кари, яку замінили каторгою з подальшою солдатчиною.
У 1859 р. повернувся до Петербурга. У творах „Злочин і кара”, „Ідіот”, „Брати Карамазови” з великою глибиною і силою показав соціальні конфлікти, самобутні російські характери, людські особистості.
Його творам притаманні психологізм і гуманізм, пошуки суспільної та людської гармонії, симпатії до зневажених і скривджених.
Лев Миколайович Толстой
(1828- 1910)
Великий російський письменник, який продовжив і розвинув інтерес російської літератури до людини з народу, вбачав у патріархальному селянинові втілення морального ідеалу. Мудрість, силу і могутність народу, його здатність до героїчних подвигів показав у романі-епопеї „Війна і мир”. У творах „Анна Кареніна”, „Воскресіння” з великою силою змалював життя Росії після реформи в усій його складності й суперечливості, показав багатство душі людини та її болісні пошуки правди і справедливості.
Його творчості притаманні християнсько-моралізаторські тенденції.
Л. М. Толстой — автор філософсько-релігійних, естетичних, публіцистичних праць.
Його геніальна творчість справила величезний вплив на світову літературу.
Поль Варлен
(1844-1896)
Французький поет-символіст. Увів у ліричну поезію складний світ почуттів і переживань, надав своїм віршам тонкої музикальності ( збірки „Романси без слів”, „Мудрість” та ін.). Його поезія — це лірична сповідь, історія почуттів, переживань і страждань. В ній подано прекрасні описи природи, але тільки для того, щоб відобразити свій стан душі, свої переживання. Він знайшов нові форми вірша, в яких поєднав зміст і мелодію, зовнішні образи і внутрішній світ людини.
Артюр Рембо
(1854- 1891)
Французький поет. Присвятив Паризькій комуні вірші, відзначені революційним пафосом („Париж заселяється знову”, „Руки Жанни — Марі”).
Його збірка поезії „Сезон у пеклі” близька до символізму. Творчості митця властиве поєднання реалістичних тенденцій з навмисним алогізмом, розірваністю думки, коли поет порушує в мові логічні зв’язки для стилістичного ефекту.
Оскар Уайльд
(1854- 1900)
Англійський письменник. Виступав проти наживи, міщанства, влади грошей, проповідуючи свій метод порятунку — піти у світ прекрасного, відірвати мистецтво від труднощів життя.
Свої поезії писав у дусі символізму. Лірично піднесені за стилем і змістом казки. Створив цикл казок („Щасливий принц”, „Зоряний хлопчик” та ін.), в яких домінує тема добра і служіння людям як вияв справжньої краси.
Написав філософський роман-символ „Портрет Доріана Грея”, в якому розкритикував уявлення про щастя і мораль.
Соціально-критичні тенденції проявилися в його комедіях „Ідеальний чоловік”, „Як важко бути серйозним”. Писав трагедії, статті про літературу і мистецтво.
Висновок
Література кінця XVIII—XIX ст. свідчила про розвиток національних культур та духовного життя різних народів, відіграла велику роль у формуванні національної самосвідомості.
Модерністські течії кінця XIX ст.
Доба XIX ст. — це період піднесення і розквіту образотворчого мистецтва.
У мистецтві відбувається пошук нових художніх форм, методів, прийомів, спроможних відобразити нову картину світу. У XIX ст. з’явився новий тип діяча мистецтва — „вільний художник”. Їх відрізняла не лише освіченість, відданість ідеалам мистецтва, внутрішня незалежність, а й розвинена громадянська самосвідомість.
Поява у мистецтві якісно нових культурних течій, поширення декадентських настроїв були передвістям глибокої кризи, яка переслідувала культуру протягом усього XX ст. Декаденство — спільна назва явищ культури другої половини XIX ст., позначених настроями безнадійності, занепаду, несприйняття життя, крайнього індивідуалізму.
Імпресіоністи — демократичне мистецтво, яке спиралося на традиції реалізму, розвиваючи його. Представники імпресіоністів намагалися відобразити в картинах свіжість безпосереднього враження від спостережень за навколишньою дійсністю, реальний світ у його русі та змінах, передати свої мимовільні враження навколишньої дійсності, зображуючи випадкові рухи й ситуації через гру кольорів, тіней, фарб. Засобами живопису вони намагалися розкрити взаємозв’язок речей у природі, взаємозв’язок людини й довкілля, показуючи красоту природи. Вони відкидали парадні сюжети, а зверталися до тем, взятих безпосередньо з життя. Імпресіонізм заявив про себе у 1874 p., коли група молодих живописців влаштувала виставку своїх картин в одному з паризьких фотоательє. Це були Клод Моне, Каміль Піссаро, Едгард Дега та ін. Назва представленого на виставці пейзажу Клода Моне „Враження. Схід сонця” і дала назву творчості цих художників.
В імпресіонізмі яскраво виявилися пошуки й хитання, характерні для тогочасного духовного життя.
Талановитими представниками цього напряму були Едуард Мане, Каміль Пісарро, Огюст Бенуар, Клод Моне та ін.
Модерн - загальне означення напрямів і течій мистецтва і літератури кінця XIX ст., що відображають як стихійний, так і свідомий пошук нових засобів, форм і способів осмислення реальності, пошуки нових шляхів у мистецтві.
Авангардизм — назва низки течій мистецтва, що прагнуть до корінного оновлення художньої практики, розриву її з усталеними принципами та традиціями, пошуків нових, незвичайних засобів вираження. Їм властиві абстракціонізм і безпредметність.
Неоромантизм — прагнув до синтезу та переосмислення минулого культури.
Символізм — художній напрям, для якого засобом пізнання вважався символ, ідея художнього образу, що перебуває за межами чуттєвого сприйняття.
У своїх творах вони поєднували реальне з таємничим, потойбічним, зверталися до міфів, містичної відвертості.
Постімпресіонізм — характерне збереження особливостей живописної техніки й повернення полотнам цілісності й композиційної закінченості. Розквіт творчості художників цього напряму стався після і на основі досягнень імпресіоністів. Не знайшовши гармонії в сучасному суспільстві, художники звернулися до природи, але прагнули відобразити вже не мить, а вічність. Їх творчість справила великий вплив на весь подальший розвиток художньої культури (Поль Сезанн, Вінсент Ван Гог, Поль Гоген).
Карл Брюллов
(1799 — 1852)
Великий російський художник, один із небагатьох художників, котрі уславилися ще за життя.
Природний талант, яскравий живописний темперамент і велика праця принесли йому світову славу. К. Брюллов малював картини на історичну тематику, портрети, побутові сцени й пейзажі. Поряд із традиціями класицизму в його творчості простежуються романтичні риси (особливо в історичних картинах), а в портретах яскраво видно реалістичні тенденції.
Народився у сім'ї скульптора, навчався в Академії мистецтв, після закінчення якої був нагороджений золотою медаллю і посланий на навчання в Італію, де розкрився його багатогранний талант. Краса щедрої природи Італії, її історичне минуле зачарували художника, і він створив велику кількість картин (“Італійський ранок”, “Дівчина збирає виноград”, “Сім'я італійця” та ін.).
Ёжен Делакруа
(1798- 1863)
Найвидатнішим твором К. Брюллова є картина “Останній день Помпеї” (1830 — 1833 pp.), намальована після відвідин стародавньої Помпеї, що загинула у 79 році н. е. через виверження вулкану. Ця картина справила велике враження на сучасників. У Парижі вона здобула Золоту медаль французької Академії мистецтв.
Після повернення з Італії багато працював. Великих успіхів досяг у портретному живописі (“Графиня Ю. П. Самойлова, що йде з балу”, “Портрет сестер Шишмарьових “, автопортрет).
У портретному жанрі художник проникав у внутрішній світ людини, передаючи з великою майстерністю її психічний стан. Водночас він — прекрасний майстер парадного портрета.
К. Брюллова сучасники називали “Карлом Великим” у живопису.
Французький живописець і графік, представник романтизму. Його картини відзначаються глибоким психологізмом, яскравим колоритом, духом вільнодумства і гуманістичним пафосом (“Свобода, що веде вперед”, “Різня на Хіосі” та ін.). Картина „Свобода на барикадах” написана на основі реальних подій. Він змалював конкретний епізод вуличних боїв революції 1830 р. Свободу на картині втілює француженка з трикольоровим революційним знаменом. Вона поривисто обернулася до тих, кого кличе за собою на бій. Слідом за нею грізною хвилею рухаються повстанці: майстрові і буржуа, дорослі і діти — символи основних сил революції. Колір, барвисті плями, їхнє гармонійна єдність стають основою живопису. Сюжетом картини „Різня на Хіосі” послужив справжній епізод визвольної війни грецького народу проти турецьких поневолювачів, які вбили на цьому острові в 1821р. понад 40 тис. осіб.
У своїх картинах творив образи людей із сильним характером. Написав низку картин на теми Сходу (“Алжирські жінки”, “Взяття хрестоносцями Константинополя” та ін.).
У його творчості романтизм проявлявся в показі незвичайної ситуації, контрастності високого та буденного, експресивній манері письма, які руйнували всі канони класицизму, у творчій фантазії.
Каспар Давид Фрідріх
(1774-1840)
Німецький живописець, представник раннього романтизму. Малював прекрасні ліричні пейзажі (“Двоє, які спостерігають за місяцем”). Намагався розкрити красу й чарівність природи рідного краю, її неповторний характер. Відчуття настрою природи передавав багатством колірних поєднань, світловими контрастами.
Ганс Тома
(1839-1924)
Німецький живописець. У ранніх творах переважали реалістичні тенденції (“Вечірній час”), згодом — риси символіки (“Адам” і Єва”). Твори його — виразні й життєві. Велику емоційну роль у його кар тинах відігравав колорит, побудований на контрасті яскравих, насичених кольорів.
Ілля Юхимович Рєпін
(1844- 1930)
Російський художник, реаліст, передвижник. З 1870 р. належав до об’єднання художників „Товариство художніх пересувних виставок”, яке організовувало виставки художників у різних містах Росії. Малював картини на різну тематику. З неповторною майстерністю показав гноблення народу Росії (в картині „Бурлаки на Волзі”). В історичних картинах із великою глибиною розкрив трагічні конфлікти („Іван Грозний і син його Іван”), прославляв волелюбство („Запорожці пишуть листа турецькому султанові”). Створив прекрасні портрети: „Мусоргський”, „Протодиякон” та ін. Гармонія зовнішніх рис і внутрішнього стану людини у творах
І. Рєпіна, його дар утілювати людські почуття надають довершеним, майстерним портретам неповторного звучання. Створив груповий портрет „Засідання Державної ради”, в якій показав вищу бюрократію Росії, її нікчемність, тупість і пиху. Це справжній взірець глибокого психологічного аналізу засобами живопису. І. Рєпін — великий майстер рисунка.
Василь Іванович Суріков
(1848- 1916)
Російський художник і передвижник. У монументальних полотнах на історичну тематику розкрив протиріччя історичних процесів („Ранок стрілецької страти”, „Підкорення Сибіру Єрмаком”, „Перехід Суворова через Альпи” та ін.). Його картини відзначаються широтою композиції, яскравістю й насиченістю колориту. В картинах художник майстерно змалював народну масу, різну, багату типами, індивідуальностями, сильними почуттями.
Вінсент Ван-Гог
(1853-1890)
Голландський художник, представник постімпресіонізму, творчість якого розквітла на підмур’ї досягнень імпресіоністів. Малював картини людей праці, показуючи їхнє життя через свій темперамент художника. З 1888 р. створював картини, побудовані на контрастах кольору, поривчастого ритму, на вільній манері зображення («Нічне кафе», «Соняхи», «Дорога в Овері після дощу» та ін.). Окремі мазки фарб зливаються у привабливу картину живої природи, яка зачаровує глядача. Його творчість справила великий вплив на весь подальший розвиток художньої культури.
Едуард Мане
(1832- 1883)
Французький живописець, імпресіоніст. Його роботам властива свіжість і гострота сприйняття („Сніданок у майстерні”). У 1865 р. в салоні Парижа, де влаштовувалися виставки сучасних митців, було виставлено картину Едуарда Мане „Олімпія”, яка викликала неоднозначну реакцію глядачів. Він виступав проти формалізму, вважаючи, що художник має змальовувати дійсність, як він бачить і що він бачить.
Висновок
У творчості художників цього періоду яскраво видно суперечності епохи XIX ст., пошуки нових засобів і тенденцій в образотворчому мистецтві.
1. Кінець XVIII — перша половина XIX ст. характеризується в європейській архітектурі значним зростанням обсягу будівництва, поширенням в архітектурі стилю — класицизму.
2. Класицизм позначився на структурі будівель. Прикладом таких будівель е собор Св. Павла в Лондоні, пишні палаци Версаля у Франції та ін.
3. Для німецької архітектури була характерною стриманість, сухе трактування класичних форм.
4. Архітектурі початку XIX ст. були властиві відхід від класицизму і змішування стилів попередніх епох, щоб підкреслити багатство і розкіш.
5. Стиль перших трьох десятиліть XIX ст., який завершував розвиток класицизму, дістав назву стиль ампір, тобто імперський. Для нього характерні масивні монументальні форми і багатство декоративного оздоблення, парадність інтер'єрів. Цей стиль склався в період імперії Наполеона 1 у Франції (архітектори Ш. Персьє, П. Фонтен).
6. Шарль Персьє (1764 — 1838) створював разом з П'єром Фонтеном (1762 — 1853) урочисті будови (тріумфальна арка на площі Каррузель у Парижі), оформляли інтер’єри. Вони разом співпрацювали з 1794 р. по 1814 р.
7. Крім мотивів античної класики, вирізнявся романтичний напрям із використанням форм готичного стилю. У цьому стилі було споруджено будинок парламенту в Лондоні.
8. У другій половині XVIII — на початку XIX ст. російська архітектура переживала один із найблискучіших періодів у своїй історії.
9. Справжнім новатором будівельної справи став великий російський зодчий Василь Іванович Баженов (1738 — 1799). За його проектом було збудовано будинок Пашкова у 1784 — 1786 pp. Стрункі пропорції, стримане скульптурне оздоблення роблять цю будівлю зразком архітектури російського класицизму
10. Традиції В. Баженова продовжив Матвій Федорович Казаков (1738 — 1812). Найвизначніша його споруда — будинок Сенату.
11.3 ім’ям Андріяна Дмитровича Захарова (1761 — 1811) пов’язане спорудження будинку Адміралтейства в Петербурзі, що символізувало морську могутність Росії.
12. Чудовим прикладом планування міського ансамблю є Казанський собор у Петербурзі Андрія Никифоровича Вороніхіна (1759 — 1814).
13. Плідно в цей час працював Карл Іванович Россі (1775 — 1849). Автор Михайлівського палацу, споруди Головного штабу, Олександринського театру в Петербурзі. Характерним у творчості К. Россі є зведення архітектурних ансамблів, які мають завершене звучання. Створені ним високохудожні комплекси, співзвучні громадянським і національним ідеалам, можна віднести до найвизначніших досягнень європейської архітектури.
Модернізм в архітектурі другої половини XIX ст.
Основоположниками стилю «модерн» були:
• Генрі Велде (1863 — 1957). Бельгійський архітектор і майстер декоративного мистецтва. У стилі «модерн» побудував Фолькванг — музей у Німеччині;
• Йозеф Ольбріх (1867 — 1908). Австрійський архітектор, який поєднував функціональні та декоративні композиції (будова «Віденського Сецессіону»);
• Отто Вагнер (1841 — 1918). Австрійський архітектор. В інтер’єрі будови поштампу у Відні виступав як попередник функціоналізму;
• Антонів Гауді (1852 — 1926). Іспанський архітектор, який в оригінальних будовах досягав фантастичних вражень;
• Чарльз Макінтош (1868 — 1928). Шотландський архітектор і дизайнер. Мав вплив на формування раціоналізму в європейській архітектурі.
Раціоналізм — течія в архітектурі кінця XIX — початку XX ст. , представники якої намагалися виробити нові архітектурні методи, які відповідали б суспільним та естетичним потребам і рівневі будівельної техніки.
Архітектура створювала середовище для нового способу життя, нового темпу і побуту людей. Архітектори намагалися конструювати середовище, яке оточує людину (конструктивізм).
Вони використовували досягнення будівельної техніки.
Висновки
1. Класицизм в архітектурі закінчився у 60-х роках XIX ст. Але цей рубіж в архітектурі — вельми умовний, бо традиції класицизму, його здобутки у містобудуванні та в архітектурі окремих будівель справляли вплив і на архітектуру наступних поколінь.
2. В архітектурі кінця XIX ст. відображалися зміни в житті різних країн і народів, що проявлялись у призначенні будов, зміні архітектурних стилів, прагненні створити нові, досконалі синтетичні моделі.
3. Представники стилю „модерн” використовували нові технічні конструктивні засоби і вільне планування для створення своєрідних, підкреслено індивідуалізованих будов, де всі елементи підкорялися єдиному ритму та образно-символічному задуму, підкреслюючи витонченість, декоративність, розкіш.
XIX ст. — період бурхливого розвитку музики, її різних напрямів.
Музика стала активніше, ніж раніше, взаємодіяти з літературою.
Розширювалася музична освіта, відкривалися музичні консерваторії, з’явилися музичні газети і журнали, цілі музичні видавництва. Велику роль у пропаганді серйозної музики відіграла просвітницька діяльність самих композиторів XIX ст. Вони нерідко виступали зі словом про музику, пояснюючи її зміст, прагнучи залучити до неї якомога більше число слухачів. Статті і книги Р. Шумана, Г. Берліоза, Ф. Ліста, Р. Вагнера допомагають і сьогодні розібратися у складному світі музичних ідей.
Фрідерік Шопен
(1810-1849)
Польський композитор і піаніст. Його романтичні й патріотичні твори — глибоко народні у своїй основі. Його творчість поєднала класичні форми з мелодійним багатством і фантазією. Написав два концерти, сонати, фантазії, полонези, численні мазурки, вальси, етюди, п'єси та інші фортепіанні твори, пісні, які принесли йому світове визнання. В його фортепіанному виконанні поєднувалася глибина почуттів з великою витонченістю, технічною досконалістю і великою майстерністю.
Людвіг ван Бетховен
(1770-1827)
Німецький композитор, музикант і диригент, представник німецького музикального романтизму. Л. Бетховен уважав, що музика повинна “висікати вогонь із душі людської”.
Його найвизначнішими творами є симфонії “Героїчна”, П’ята, Дев’ята з хором на текст “Оди радості” Й. Шиллера та ін., пройняті героїкою і демократизмом.
Він автор 32 сонат для фортепіано і 10 сонат для скрипки й фортепіано. Писав твори для струнних квартетів, увертюри (“Егмонт”, “Леонора”), романси, музику концертного жанру. Життєві незгоди, прогресуюча глухота не зламали духу цієї геніальної людини. До останніх днів життя він писав музику. У Бетховені втілилися кращі риси музичної культури, яка передувала йому, і разом з тим його творчість — поворотний пункт у музиці.
Джузеппе Верді
(1813 — 1901)
Італійський композитор-реаліст. Його твори правдиво і з великою глибиною розкривають душевні конфлікти, почуття,
психологічний стан людини. Найбільшу популярність мають його опери “Отелло”, “Аїда”, “Травіата”, “Ріголетго”, “Трубадур”, “Бал-маскарад”, що їх ставлять оперні театри багатьох країн світу. З 1961 року на вшанування пам’яті великого композитора в Італії проводиться конкурс вокалістів “Вердієвські голоси”.
М. І. Глінка
(1804-1857)
Основоположник російської класичної музики. Утвердив у музиці принципи реалізму й народності. Народна мелодія була джерелом музикальної творчості великого композитора.
Шедеврами його музичної творчості стала опера — народна музикальна драма “Іван Сусанін” та опера-казка, опера-билина “Руслан і Людмила”. Писав симфонічні твори (“Іспанські увертюри” та ін.), романси. Творчість М. Глінки сприяла розвитку музичної культури.
На відзначення творчості великого композитора в різні часи було засновано музикальні премії імені М. Глінки:
• М. П. Біляєвим у 1884—1917 pp.,
• державна премія Російської Федерації імені М. Ілінки з 1965 року;
• з 1960 року проводиться конкурс вокалістів імені М. Глінки.
Модернізм у музиці проявився у творчості таких композиторів:
Ріхард Вагнер (1813 — 1883). Німецький композитор і талановитий диригент. Запроваджував новаторські ідеї в музиці. Його вважають реформатором опери. Намагався органічно поєднати музику, слово і сценічні дії. Його творчості властиві виразність, образність у музиці, велика емоційна сила. Більшість музичних драм створено на сюжети з національної міфології („Тристан і Ізольда”, „Летючий голландець”, „Загибель богів” та ін.). Приваблюють його філософські роздуми. Написав художні праці ’’Художні твори майбутнього”, „Опера і драма”.
Олександр Скрябін (1871/72 — 1915). Російський композитор, представник піаністичної та симфонічної культури. Писав сонати, поеми, прелюдії, етюди для фортепіано. Сміливий новатор у музиці. За допомогою системи виразних засобів — світломузики — втілював у музиці образи та ідеї, породжені складною епохою кінця XIX ст. До таких новаторських творів належать:
„Божественна поема”,
„Поема екстазу”,
„Прометей”.
Нове світовідчуття дає знаменитий Дванадцятий етюд О. Скрябіна. Він захоплює величезною енергією музикальних валів, які йдуть один за одним, різкими польотами мужньої, гордої музики. Його музика передає свіжий подих життя, повстає проти зла і несправедливості.
Висновки
1. Творчість великих композиторів кінця XVIII — XIX ст. (Л. Бетховена, Ф. Шопена, Д. Верді, М. Глінки, Р. Вагнера) показала великі можливості музики, поєднання могутніх пристрастей, переживань з тонким ліризмом, з відтворенням людських почуттів, а тому вони актуальні у різні часи і епохи, зрозумілі нам і сьогодні.
2. Композитори XIX ст. збагатили музичну культуру й ввійшли у скарбницю світової культури.
3. Їхні імена стоять поряд з іменами найвидатніших композиторів усього світу.
Театр
1. Розвивався оперний театр.,
2. Справжнім реформатором оперного мистецтва виступив німецький композитор Ріхард Вагнер — творець опери- драми (героїчна опера „Кільце Нібелунгів”).
3. Музичний театр Вагнера і його наступників Верді, Мусоргського, Чайковського, Гуно і Бізе ознаменував вершину розвитку опери XIX ст.:
• опери «Трубадур», «Аїда», «Травіата», «Ріголетто», «Отелло» Дж. Верді;
• «Фауст», «Ромео і Джульета» Ш. Гуно;
• «Кармен» Ж. Бізе;
• «Чіо-Чіо-Сан», «Богема», «Тоска» Д. Пуччіні;
• «Євгеній Онєгін», «Пікова дама» П. Чайковського;
• «Князь Ігор» О. Бородіна; «Борис Годунов» М. Мусоргського та ін.
Майже повністю формують репертуар сучасних оперних театрів.
4. Широкого поширення набула оперета, якій характерна розважливість.
5. Народився якісно новий драматичний театр. Вільна конкуренція буржуазного суспільства покликала до життя численні приватні театри, столичні і провінційні, які орієнтувалися на масового глядача.
Такими були паризькі «театри бульварів», «малі» театри Великого Лондона. Багато з них розорялися, але окремі ставали центрами демократичної театральної культури.
6. Театр надзвичайно збільшив силу впливу на глядача, в чому була величезна заслуга цілого покоління чудових акторів. Вони принесли на сцену вільну мову, виразні жести. У Франції блискуче виступали МаркДорваль, Фредерік Леметр, Еліза Рашель. У Лондоні на сцені володарював Едмунд Кін, який був легендою за життя.
7. Згодом головною фігурою на сцені в театрі стає не актор, а режисер. Знаменитим режисером цього періоду був Людвіг Кронек, який тісно співпрацював з музикантами і художниками-оформлювачами.
Кіно
1. У XIX ст. в Європі, у Франції, народився новий вид мистецтва, який стрімко завойовував собі наймасовішу глядацьку аудиторію, кіно.
2. Винахід в 1859 p. Л. Даггером фотографії, геніальна здогадка братів Огюста і Луї Люм’єрів, які з’єднали фотографічну плівку з проекційним ліхтарем, привели у 1895 р. до появи кіно.
3. 28 грудня 1895 р. в Парижі у приміщенні „Гранд кафе” було організовано перший у світі публічний кіносеанс.
4. Через декілька тижнів апарат і фільми Люм’єрів з’явилися і публічно демонстрували у Римі, Відні, Берліні, Москві, Петербурзі.
5. У всіх країнах світу з’явилися кінотеатри, а через рік — два в більшості європейських країн починають знімати власні фільми.
6. Проте вид мистецтва кіно все ж найбільше розвинувся у XX ст.
Культура народів Азії й Африки
1. У розвитку культури Китаю характерний пошук істини в класичних книгах. Поширюються міські новели, романи, драми, зростає популярність побутових сюжетів у декоративно-прикладному мистецтві.
У різних видах мистецтва було розуміння того, що сутність людини пізнається в процесі у такому зображенні, де розкрита її душа.
2. Значний розвиток японської культури пов’язаний зі знайомством з європейською культурою.
3. Індійська культура XIX ст. зазнавала значного впливу англійської. Велику роль відіграли англійські місії та відкриті ними у всіх великих містах місіонерські школи. Швидко розросталися портові міста, в яких будувалися заводи, ділові установи, вокзали, навчальні заклади. Середні верстви індійського населення посилали своїх синів до європейських вишів. Заможні ставали по-західному освіченими людьми. Завдяки цьому Індія прокидалася до сучасності від глибокого застою і незмінності традицій. XIX ст. стало для Індії відродженням її культури.
4. У культурі народів Африки провідне місце, за африканською традицією, завжди належало мистецтву, що своїм корінням сягало тисячолітніх глибин.
Широко розвивалася скульптура і своєрідний вид пластики — маски. Вони органічно поєднувалися із міфологією, обрядами, релігією, чаклунством, народною медициною. Своєю виразністю відома дерев’яна скульптура, часто інкрустована склом чи металом.
Проникнення мистецтва у повсякденне життя людини засвідчує музична творчість африканців, оригінальність якої не зазнала впливу чужоземних культур. Зі слонової кістки, дерева, бамбука, шкіри, металу, рогу, ліан, гарбуза, каміння створювалися прекрасні інструменти. Різноманітні ліри, цитри, барабани, флейти, музичний лук, скрипки, тріскачки, дзвіночки, брязкальця — неповний перелік численних музичних інструментів народів Африки.
Волокна пальмових листків, трава, солома, різні види чагарників використовувалися для виготовлення плетених виробів, необхідних у повсякденному вжитку. Свої помешкання африканці прикрашали витворами різьбярів.
5. Зростає міжнародний культурний обмін завдяки швидкому розвитку світових економічних контактів, удосконаленню засобів комунікації. Саме в XIX ст. скликаються перші міжнародні конгреси, відкриваються перші міжнародні виставки, розширюється кількість перекладних видань, зростає чисельність людей, які вивчають іноземні мови.
6. Література і мистецтво Європи проникає в країни Азії та Африки, поширюється й зворотний вплив. „Східні мотиви” В. Гюго відкрили добу романтизму у французькій поезії. Без „Східних поем” важко уявити творчість видатного англійського поета Д. Байрона.
7. У другій половині XIX ст. європейський та північноамериканський живопис зазнав впливу японського мистецтва, яке відіграло важливу роль у творчості
Домашнє завдання. Прочитати відповідний параграф у шкільному підручнику.
Немає коментарів:
Дописати коментар