5 клас історія

 Тема уроку: Історико-географічні регіони України та їх особливості 

Мета:

навчальна – сформувати поняття «історико-географічний регіон», розкрити історію заселення цих територій; формувати  вміння складати коротку характеристику історико-географічних регіонів;

розвивальна – розвивати вміння аналізувати, працювати з картою, міжпредметні зв’язки;

виховна – виховувати  повагу до всіх народів, які проживають у різних історико-географічних областях і районах України

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

Обладнання: підручник, стінна карта України, атлас, контурна карта

Основні терміни: історико-географічний регіон

Очікувані результати: учні зможуть назвати історико-географічний поділ українських земель та показати їх на карті, дати коротку характеристику цих регіонів; розкривати зміст основних подій та термінів.

 

Хід уроку

І. Організаційний момент уроку

Ознайомлення з темою й завданнями уроку.

 

ІІ. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок

Бесіда:

1.    Що таке карта?

2.    Що таке легенда карта?

3.    Які види карт ви знаєте?

 

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Часто поряд із сучасним адміністративно-територіальним поділом використовують поділ України на історичні землі. Історичні землі, які також називають історико-географічними областями чи краями, є складовими частинами української національної (етнічної) території. В минулому вони виконували ті чи інші суспільні функції — були державними або автономними утвореннями, військово-політичними або адміністративними одиницями, територіями нового господарського освоєння і заселення тощо. Для них характерні індивідуальні особливості історичного розвитку українського народу, розмаїття його  матеріальної та духовної культури, зумовлене впливом природного середовища та взаємозв'язками з іншими народами.

 

Результати нашої роботи необхідно оформити у вигляді таблиці в зошитах.

Назва	Місце розташування	Стисла характеристика

 

1.  Етапи формування регіональних відмінностей України

 Історичні землі є складовими української етнічної території. Вони не мають чітких меж, можуть накладатися одна на одну або входити одна до одної. В окремі періоди для них було характерне місцеве самоврядування, обумовлене перебігом тогочасних історичних процесів.

Процес формування регіональної етнічності поділяється на три основні етапи.

Перший охоплює VI-X ст. і пов'язаний з етноплемінними утвореннями, що проявилося, зокрема, у їх самоназвах. Останні свідчать про усвідомлення людьми їхньої причетності до окремих племен, племінних союзів.

Другий етап припадає на XI-XIV ст. Він пов'язаний із процесом дроблення держави на окремі етнотериторіальні частини, головною одиницею яких стала земля. Вона являла собою територіально-політичне утворення, яке на першому етапі залишалося залежним від центральної київської влади, а в міру здобуття «княжого столу» набувала більшої самостійності. Здобуття окремими територіальними утвореннями статусу «землі» фіксувалося офіційними документами — грамотами.

Регіональна своєрідність етнічності населення України різко окреслилась на третьому етапі — XV-XVI ст. Це пов'язано з колонізацією її окремих земель сусідніми державами: Великим князівством Литовським, Річчю Посполитою, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Росією, а згодом, у XVI-XVIII ст., — колонізацією українцями «вільних», «слободних» земель Південного Сходу та Сходу.

 2.     Історико-географічні регіони –  «Захід»

Г а л и ч и н а

Назва «Галичина» походить від столиці Галицько-Волинського князівства – старого Галича (від грецького слова «гальс» - сіль). Місто вперше згадується у 1140 р., а з 1144 р. стає центром Галицького князівства. З 1199 р. після приєднання Галицького князівства до Волинського, стає центром Галицько-Волинського князівства. Новий Галич виник у XIV ст. поблизу старого Галича, на 5 км північніше від нього.

         Галичина поділялася на Східну, переважно заселену українцями, і Західну, заселену поляками. Після першого поділу Польщі (1772 р.) Галичина відійшла до Австрії (з 1867 р. – до Австро-Угорщини). Після розпаду Австро-Угорщини в Східній Галичині була створена Українська Національна Рада, яка 13 листопада 1918 р. проголосила Західно-Українську Народну Республіку. Після її возз’єднання (злуки) з УНР 22 січня 1919 р. ЗУНР увійшла до складу Української Народної Республіки. У липні 1919 р. Східна Галичина (крім Буковини) в результаті українсько-польської війни 1918-1919 рр. була включена до складу Польщі. На території Східної Галичини почала неухильно проводитись політика полонізації.

   В 1939 р. Галичина увійшла до складу УРСР.

В о л и н ь  і  Полісся

Назва Волинь походить від назви давнього (згадується вперше у 1018 р.) міста Волинь (Велинь), що розташоване поблизу Володимира-Волинського. Відомими центрами Волинської землі були Володимир (Володимир-Волинський), Холм, Луцьк, Броди, Житомир та ін. Із Х ст. Українське Полісся входило до Київської, а пізніше (західна його частина) до Галицько-Волинської Русі, Литви. У другій половині XIV ст. західна частина Волині і Полісся відійшли до Польщі, а після Люблінської унії (1696 р.) Польща поступово захопила всю Волинь. У результаті поділів Польщі Волинь була включена до Росії. Після Першої світової війни західна її частина згідно з Ризьким мирним договором 1921 р. була передана Польщі. Східна Волинь (Житомирщина) була включена до колишнього Радянського Союзу.

         Волинь і Полісся мають героїчну історію. На південному пограниччі Волинської та Рівненської областей поблизу Берестечка в 1651 р. відбулася найбільша на той час у Європі битва між військами польського короля Яна ІІ Казимира і Богдана Хмельницького. З обох сторін у битві брало участь близько 300 тис. чол.

 1.     Історико-географічні регіони – «Центр»

П о д і л л я.

Правобережжя – це частина України, яка згідно з Андрусівським перемир’ям 1667 р. перейшла від Росії до Польщі і перебувала у її складі до другого її поділу. В 1793 р. ця територія відійшла до Росії і перебувала у її складі до 1917 р. Після Першої світової війни більша частина колишнього Правобережжя залишилася у складі Радянського Союзу (крім сучасних Волинської і Рівненської областей, а також частково північних районів Тернопільської області, які були включені до складу Польщі). Яскравою сторінкою в історії України стало повстання 1768 р. на Правобережжі проти Польщі – Коліївщина. Початковим центром повстання був Холодний Яр, історично відомий лісовий масив, розташований на північний захід від Чигирина.

Н а д д н і п р я н щ и н а

Середня Наддніпрянщина завжди відігравала провідну роль у політичному і культурному житті України. Тут виростали значні центри торгівлі як внутрішнього ринку, так і зовнішнього, міцніли міста, що особливо вплинуло на розвиток матеріальної культури.  Це території, де найактивніше відбувалися процеси етнічного формування українців. На території Середньої Наддніпрянщини склалася сучасна українська літературна мова. Цей край дав Україні Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Івана Нечуя-Левицького та інших письменників.

    Наддніпрянщина була ареною боротьби волелюбного українського козацтва проти зазіхань могутніх сусідів, а в середені ХVІІ ст. тут сформувалася козацька держава Гетьманщина. Із часом назва Гетьманщина була поширена на все Лівобережжя. У  1667 р. вона була поділена по Дніпру на Правобережну й Лівобережну Україну; перша відійшла до Польщі, друга – до Росії.

1.     Історико-географічні регіони – «Південний Схід»

 С л о б о ж а н щ и н а

Лівобережна Гетьманщина – це назва східної частини України (крім крайньої східної), яка згідно з Андрусівським перемир’ям 1667 р. перебувала у складі царської Росії. Спочатку (зразу ж після включення до Росії) користувалася певною автономією. В часи найбільшого розквіту Гетьманщини  1687-1709 рр. за гетьмана Івана Мазепи столицею держави був Батурин. Тут було створено 10 полків. Вже у 1764 р. було остаточно скасоване гетьманське управління і на цій території було створено Слобідсько-Українську губернію. В 1783 р. козацькі полки було перетворено в полки російської регулярної армії. З 1796 р. Лівобережна Україна одержала назву Малоросійська губернія. Головними центрами Лівобережжя були Ніжин, Глухів та ін.

Прадідами слобожан вважають древніх русичів Чернігово-Переяславської землі. Відомо, що татарські напади на багато століть перетворили ці родючі освоєні землі в безлюдний край, у так зване Дике поле. Впродовж XV – першої половини XVI ст. ця територія знову почала заселятися, що вимагало її належної охорони від набігів кочівників з півдня. Назва Слобідська Україна походить від населених пунктів – слобод, які засновували переселенці з інших частин України, оскільки тут вони користувалися козацькими привілеями. В 50-60-х рр. царський уряд сформував з українських поселенців козацькі слобідські полки. Особливо посилилося переселення на Гетьманщину і Слобожанщину в 70-х рр. XVII ст., коли життя правобережних селян стало дуже важким через спустошливі набіги татар, протиселянські акції польських військ. На Слобожанщині виникає цілий ряд поселень – фортець, заснованих українськими селянами і козаками. Існувала на Слобожанщині українська автономія. Але з початку XVIII ст. автономія Слобожанщини поступово обмежується, а цариця Катерина ІІ знищила її остаточно.

  «На Слобожанщині активно споруджувалися монастирі – загальновизнані центри освіти і культури (Святогорський, Дивногорський, Охтирський). Тісно з братствами були пов’язані українські школи. На Слобожанщині жив відомий український просвітитель, філософ Григорій Сковорода. Головним центром Слобідської України поступово ставав Харків.

 З а п о р і ж ж я

                   Запоріжжя, Запорожжя (Запорізький низ, Вольності Війська Запорізького, Вольності запорізьких низових козаків) – назва території, що становила володіння Запорізької Січі у XVI-XVIII ст. Вважається, що традиції козаччини йдуть углиб історії, до бродників, які кочували (бродили) по нижньому Придніпров’ї ще в ХІІ ст. «Польський король Сигізмунд І (1507-1548) першим дарував козакам у вічне володіння землю біля порогів, угору і униз по обох берегах Дніпра, щоб вони не дозволяли татарам і туркам нападати на російсько-польські землі.» (за Г. Греб’янкою). Кордони Запоріжжя були закріплені за козаками спеціальним указом польського короля Стефана Баторія від 1576 р. Право Запорізького війська і розташування кордонів підтверджували інші польські королі, царі Московії та Росії – Олексій Михайлович, Петро І, Анна Іоанівна, Єлизавета Петрівна, Катерина ІІ. Цією територією Запорізька Січ фактично володіла з початку XVI ст. до кінця XVIII ст. Кордони Запоріжжя, особливо південні, які проходили з Кримським ханством, часто змінювалися.

         Запоріжжя відоме своїми демократичними республіканськими устроями. Саме виходець із цих районів Пилип Орлик у 1710 р. написав першу в світі демократичну конституцію. У Європі ж перші демократичні конституції були створені лише наприкінці XVIII ст.

         З середини XVII ст. на Запоріжжі посилюється вплив Московської держави, яка прагнула посилити свій вплив на Причорномор’я і прилеглі території. На шляху Росії до завоювання нею степових країв і виходу до Чорного моря стояло Запоріжжя. Запорізька республіка була ліквідована і за волею московських царів на запорізьких землях з’являється нове територіально-адміністративне формування – Нова Росія (Новоросія). Петро І започаткував криваві акції знищення Запоріжжя, а Катерина ІІ завершила його повною ліквідацією українського козацтва. Відтоді розпочалася цілеспрямована русифікація Запоріжжя, яка проводилася одночасно із загарбанням його земель і поселенням туди вихідців з інших районів. У 1764 р. було скасовано гетьманство.

         В результаті руйнування Запорізької Січі одна частина запорожців залишилася в даному районі, інша – втекла на землі, якими володіла Туреччина. Ця сторінка української історії відображена в опері С. С. Гулака – Артемовського «Запорожець за Дунаєм».

 

ІV.  Закріплення знань учнів.

Робота з карткою

1.    Найбільше місто Галичини (Львів)

2.    Історична земля, на теренах якої була утворена 13 листопада 1918 року ЗУНР (Галичина)

3.    Місцевість Карпат називали Русь горішня, яку історичну землю називали Русь долішня? (Поділля)

4.    На території якої історичної області відбулося повстання Коліївщина проти польського поневолення? (Поділля)

5.    На території якої історичної області існувало давнє місто Велинь? (Волинь)

6.    На території якої історичної області відбулася найбільша на той час у Європі битва між військами польського короля Яна ІІ Казимира і Богдана Хмельницького поблизу Берестечка в 1651 р. (Волинь)

7.    Який край дав Україні Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Івана Нечуя-Левицького та інших письменників.? (Наддніпрянщина)

8.    На території якої історичної області в часи найбільшого розквіту Гетьманщини  1687-1709 рр. за гетьмана Івана Мазепи столицею держави був Батурин (Слобожанщина)

9.    Назва якої історичної області походить від населених пунктів – слобод, які засновували переселенці з інших частин України, оскільки тут вони користувалися козацькими привілеями? (Слобожанщина)

1.    Яку землю біля порогів, угору і униз по обох берегах Дніпра було подаровано козакам у вічне володіння, щоб вони не дозволяли татарам і туркам нападати на російсько-польські землі? (Запоріжжя)

 

V. Домашнє завдання

1.  Опрацювати матеріал підручника, вивчити термінологію, хронологію.

2.   скласти  кросворд з теми.

 

1.     Назва регіону походить від видової назви лісів (Буковина)

2.     Славетний край козацтва (Запоріжжя)

3.     Туди їздили чумаки по сіль (Таврія)

4.     І футбольний клуб і батьківщина «Пересопницького Євангелія»(Волинь)

5.     Пісенний край завзяття і труда (Закарпаття).

6.     До XVI ст. ці землі називалися Пониззям (Поділля).

7.     Тепер це територія Вінницької області (Брацлавщина).

8.     Перші поселенці регіону користувалися певними привілеями (Слобожанщина)

9.     Центром цього регіону є місто Львів (Галичина).

10.           Землі, що прилягають з обох боків до Дніпра (Наддніпярнщина).

11.           Прут, Дністер і гирло Дунаю «причетні» до цієї історико-географічної області (Бессарабія).