§ 24 СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У 80—90-х РОКАХ ХІХ СТ.
1. Розгортання руху народовців у Галичині у 80—90-ті роки XIX ст.
Як змінилася політична діяльність народовців у 80-90-ті роки XIX ст.?
У 80-х роках XIX ст. галицькі народовці продовжували культурницьку роботу. Проте провальні вибори 1879 р. до галицького сейму, куди потрапили лише три українці, продемонстрували політичну слабкість українців. Такий результат був обумовлений самоусуненням народовців від політичної боротьби, що створило сприятливі умови полякам на виборах.
Після цієї поразки серед народовців з’явилися нові лідери — представники світської інтелігенції: учитель гімназії Юліан Романчук, юристи Олександр Огоновський й брати Олександр і Володимир Барвінські.
Нові провідники українства визнавали, що польські шляхтичі витіснили їх із галицького сейму, а москвофіли — з усіх колишніх українських установ. Тож їм залишалося або припинити своє існування, або йти в народ і працювати з ним. У 1879 р. вони почали видавати для селян часопис «Батьківщина». Наступного року заснували зорієнтований на інтелігенцію часопис «Діло». Цією назвою вони наголошували на тому, що їхня позиція є протилежною ідеям русофілів, газета яких називалася «Слово».
Погляд зблизька
Які факти з біографії братів Барвінських і Юліана Романчука справили на вас найбільше враження? Висловіть власне ставлення щодо їхньої діяльності.
Олександр Барвінський (1847—1926) — український громадсько-політичний діяч, педагог, історик. Володів німецькою й кількома слов’янськими мовами. У студентські роки очолював львівський осередок Громади, співпрацював з українськими періодичними виданнями «Правда», «Мета» та ін. Автор шкільних підручників. Одночасно працював заступником голови товариства «Просвіта». Із 1886 р. видавав «Руську історичну бібліотеку» (24 томи). У 1892-1897 рр. очолював Наукове товариство ім. Т. Г Шевченка. Брав участь у громадсько-політичному житті, депутат віденського парламенту й галицького сейму.
Володимир Барвінський (1850-1883) — український громадський діяч, письменник, літературний критик і публіцист. Закінчив тернопільську гімназію та Львівський університет. Один із співзасновників товариств «Просвіта», «Рідна школа». У 1876—1880 рр. — редагував журнал «Правда», а в 1880—1883 рр. — газету «Діло». Автор публіцистичних статей і прозових творів: повістей «Скошений цвіт», «Сонні мари молодого питомця», «Безталанне сватання» та ін. Підтримував зв’язки з П. Кулішем, М. Драгомановим, М. Костомаровим.
Юліан Романчук (1842-1932) — політичний провідник галицьких українців, громадський та культурно-освітній діяч (педагог, письменник, журналіст, видавець). Один із співзасновників товариства «Просвіта» та його голова (1896—1906). Один із засновників НТШ, учительської громади товариства «Рідна школа». Обирався депутатом галицького сейму та австрійського парламенту. Автор шкільних підручників.
Ініціатор видання, видавець-редактор 23 томів бібліотеки українських класиків «Руська письменність».
1885 р. народовці заснували свій керівний політичний орган — Народну раду на чолі з Ю. Романчуком. Вона оголосила себе спадкоємницею національної програми Головної руської ради з 1848 р. й послідовно домагалася автономії для українських територій у межах Австро-Угорщини. У своїй програмі Народна рада задекларувала ліберальні, національно-демократичні принципи українського руху Галичини. Вона вимагала рівноправності галицьких українців з іншими народами Австро-Угорщини й визнавала єдність усього українського народу, незалежно від кордонів. Загалом програма була поміркованою, оскільки радикальних дій не проголошувала.
Тож народовці виступали як самостійна політична сила в галицькій політиці, а Народна рада стала прообразом української політичної партії.
2. Народовська політика періоду «нової ери»
Якими були причини і сутність «нової ери» в українсько-польських відносинах?
Міжнародна ситуація другої половини 80-х років загострила відносини Австро-Угорщини та Німеччини з Росією. Україна почала розглядатися як територія можливої війни. Тому австро-угорський уряд серйозно зацікавився українським рухом у Наддніпрянщині, сподіваючись за його допомогою відокремити Україну від Росії. Ця ідея збіглася з прагненнями деяких провідників Київської громади (В. Антонович, О. Кониський та ін.) схилити на бік української справи керівні кола Австро-Угорської монархії з метою здобуття нових національно-культурних прав для галицьких українців. Вони сподівалися, що Галичина стане українським П’ємонтом.
Український П’ємонт — метафора, часто вживана щодо Галичини та її столиці Львова. Ґрунтується на тому, що П’ємонт був тим регіоном Італії, звідки почалося визволення країни від чужинців (австрійців) та об’єднання італійських земель.
Для цього народовці вважали за необхідне примирити українців і поляків у Галичині. Почалися переговори з досягнення порозуміння. З польського боку виступав Адам Сапега, з українського — Олександр Барвінський та ін. У 1888 р. було досягнуто угоди про видання журналу «Правда», який мав стати органом «цілої України-Русі», пропагувати «духовну єдність» українського народу, переділеного між двома державами, а водночас готувати суспільство до польсько-української згоди.
Зрештою, під тиском віденської та київської сторін угоди було досягнуто й оприлюднено 1890 р.
Як запевняли обидві сторони, угода мала почати «нову еру» в українсько-польських відносинах.
«Нова ера» — угода Галицького краєвого сейму (1890 р.), що мала примирити українців і поляків. Вона започаткувала розбудову українського руху за ідеологічними, а не національними ознаками.
На яких умовах народовці прагнули домовитися із владою та поляками? Чи могла бути така домовленість тривалою?
Українські вимоги до польської адміністрації краю та уряду Австро-Угорської монархії:
визнання самостійності української нації;
рівне ставлення до польського й українського народів у Галичині;
надання українцям певної кількості місць у парламенті та крайовому сеймі;
відкриття українських гімназій;
збільшення українських кафедр у Львівському університеті;
визнання українського правопису, запровадження українських написів на державних установах, залізницях, поштових скриньках тощо
Однак ця політика тривала недовго. Польська сторона не бажала йти на поступки, які дозволили б українському рухові поставити питання про поділ Галичини на українську й польську та домагатися автономних прав. На початку 1894 р. обидві сторони відмовилися від її продовження. І все ж, попри невдачу, «нова ера» мала далекосяжні наслідки.
Які були наслідки політики «нової ери»? Чому вона виявилась недовготривалою?
Наслідки політики «нової ери»:
відкрито кафедру української історії (вона називалася кафедрою історії Східної Європи), яку очолив Михайло Грушевський;
Літературне товариство ім. Т. Г. Шевченка перетворено на Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка з постійною державною субсидією;
засновано чотирикласні школи з українською мовою викладання при чоловічих семінаріях у Тернополі й Станіславі та жіночій у Львові, паралельні українські класи при Коломийській гімназії, учительську семінарію в Самборі;
відокремлено українську гімназію від польської в Перемишлі; українському фонетичному правопису надано статус офіційного і впроваджено його у шкільні підручники;
створено ощадне товариство «Дністер» (1892 р.) для українського населення;
почалося розмежування політичних течій у національному русі, що згодом привело до створення політичних партій.
3. Розгортання руху народовців на Буковині та в Закарпатській Україні у другій половині XIX ст.
Порівняйте умови розвитку та досягнення національного відродження на Буковині й Закарпатті.
У 80-х роках ХІХ ст. головну роль у національному русі Буковини продовжувало відігравати духовенство та представники москвофілів. Для поширення свого впливу діячі русофільської течії розбудовували мережу освітніх, культурних закладів, видавали газети, журнали.
Але під впливом народовців Галичини і творів української літератури з Наддніпрянщини в середовищі буковинської інтелігенції почало брати гору українофільство. У краї сформувалася «буковинська трійця» зачинателів української літератури: Юрій Федькович, брати Сидір і Григорій Воробкевичі.
У 1884-1885 рр. буковинські народовці перебрали провід у «Руській бесіді» та «Руській раді», розпочато видання української газети «Буковина».
Утвердженню провідних позицій народовців сприяло відкриття в 1875 р. Чернівецького університету.
У 1887 р. з ініціативи О. Поповича виникло товариство «Руська школа» (згодом «Українська школа»). Товариство засновувало українські приватні школи, утримувало жіночу учительську семінарію в Чернівцях та реальну гімназію у Вишківцях, видавало підручники.
Які були особливості розвитку національного руху на Буковині в другій половині XIX ст.? Хто належав до «буковинської трійці»?
Орест Субтельний про національний рух на Буковині
Серед західноукраїнських селян буковинці були найзаможнішими. Оскільки політика Відня зводилася до використання українців як противаги румунам, то перші мали певні політичні важелі. На кінець ХІХ ст. наслідками цього впливу була добре організована система освіти, можливість навчання в Чернівецькому університеті. Тому, на відміну від Галичини, церква не відігравала помітної ролі в розвитку почуття національної ідентичності на Буковині; відтак процес національного будівництва в краї значно сповільнився.
Наприкінці XIX ст. рівень розвитку культурних і громадських організацій на Буковині був дуже високим. Місцеві українські школи і громадські організації вважалися найкращими з усіх західноукраїнських регіонів.
Як і в Галичині, посилення національного гноблення на Закарпатті призвело до сильного впливу москвофілів, які мали в краї видавничі й просвітницькі організації.
Після реорганізації Австрійської імперії в дуалістичну Австро-Угорську монархію угорська влада розгорнула наступ на права закарпатських русинів. Розпочався наступ на греко-католицьку церкву Закарпаття.
На основі поданих документів схарактеризуйте особливості розвитку українського руху на Закарпатті.
Орест Субтельний про національний рух на Закарпатті
Значна частина освічених людей, не маючи широкої опори на народ, піддалася тискові й асимілювалася, ставши так званими «мадяронами». Оскільки ж Закарпаття відділяв від Галичини австро-угорський кордон, що охоронявся, а контакти між ними були традиційно слабкими, тут, на відміну від Буковини, не могли розвинутись українофільські течії. Відтак в останні десятиріччя ХІХ ст. в краї зникав один слов’янський часопис за іншим, число шкіл з викладанням на місцевій говірці зійшло на нуль...
Із протесту галицьких українців проти гноблення закарпатських українців правлячими колами Угорщини
Мадяри забороняють руські часописи з Галичини, навіть... літературні або призначені для дітей... Угорське правительство заборонило ширити в Угорщині видання львівської «Просвіти»... Угорським русинам забороняють зноситися з галицькими, одбирають листи, писані до угорських русинів. Щоб знищити сліди Русі на Угорщині, уряд наказав перемінювати назви не лиш місцевостей, а й імена осіб, прізвиська на лад мадярський...
Угорський наступ виявився таким потужним, що на початку ХХ ст. зникла шкільна освіта народною мовою. Закарпаття, за висловом Михайла Драгоманова, залишалося «пораненим братом» українства.
4. Польський і єврейський рухи в Галичині
Як розвивалися польський і єврейській рухи в Галичині?
Після ліквідації Речі Посполитої перед польським визвольним рухом постало завдання відновити власну державу, об’єднавши в ній усі свої землі. Найсприятливіші умови для розгортання польського національно-визвольного руху склалися в підпорядкованій Австрії Галичині.
Однак частина польських діячів не була задоволена досягнутим. Вони вимагали для Галичини такого самого статусу, який австро-угорський уряд надав Угорщині. Виразником настроїв невдоволених стало Національно-демократичне товариство (1868 р.). Для тиску на австрійський уряд польські ліберали організували в галицьких містах демонстрації за участю інтелігенції та робітників.
Гаслом так званих станьчиків була автономія Галичини й толерантне ставлення до національно-культурних вимог галицьких українців. Станьчики, хоча й не стали численною групою, обіймали чимало державних посад, впливаючи на польську політику австрійського імператора.
Суперниками станьчиків були подоляки — політичне угруповання польських поміщиків зі Східної Галичини, які не визнавали галицьких русинів окремою нацією. Вони відкидали досягнення будь-якого польсько-українського порозуміння й негативно реагували на вимоги українського руху.
Загроза розвитку національного руху галицьких українців змушувала всі три польські угруповання — ліберальних демократів, станьчиків і подоляків — до створення спільного політичного блоку.
У другій половині ХІХ ст. вирізнились і нові напрями в польському русі — людовий (народний) і соціалістичний, які поступово набирали силу. Проте нові течії, хоча й були політичними противниками консерваторів і лібералів, в українському питанні не запропонували нічого нового. Єдине, у чому вони виступали спільно з українським рухом, — це вимоги щодо виборчої реформи й дотримання соціальних прав населення. Право українського населення на власну державу, а тим більше в Галичині, категорично заперечувалося.
Крім української та польської, впливовою громадою краю була єврейська. На 1880 р. вона становила 11,52 % населення Галичини.
Використовуючи документ й фотографії кінця XIX ст., поясніть, у чому полягали особливості становища єврейського населення Галичини. Як ви думаєте, як це впливало на визвольний рух?
Рабин за читанням молитви (фото з добірки світлин «Етнічні типи й види Поділля» Йосефа Кордиша, 1886 р.)
Музиканти — бідні русини та євреї
Вулиця в Рівному кінця ХІХ ст., де розміщувалися синагоги й молитовні будинки євреїв
Сучасний український політолог Іван Монолатій про єврейське населення Галичини
У 1846 р. в Галичині проживало 335 000 євреїв. Три чверті єврейства зосереджувалося у містах. У Львові, Самборі, Перемишлі та інших містах вони були змушені тулитися в гетто. Поза стінами єврейського житлового району могли перебувати лише багаті й освічені євреї. Обмежені у сфері діяльності, вони були змушені займатися тільки торгівлею, ремеслом, грошово-кредитними операціями. До 1832 р. євреям заборонялося займатися фармакологією, гірничою справою, утримувати аптеки, перукарні. Основна маса галицьких євреїв, яка проживала в сільській місцевості в маєтках польських землевласників, займалася сільським господарством, орендою підприємств із переробки сільськогосподарської продукції, шинкарством.
У політичній площині єврейська громада, а насамперед її еліта, була схильна до мирного співіснування з владою, отже, до співпраці з поляками. Німецькі, австрійські й галицькі євреї дедалі менше давали дітям традиційну релігійну освіту. Деякі з них навіть закликали до добровільної польської асиміляції. Багато хто з євреїв стали щирими польськими патріотами.
Однак значна кількість євреїв — мешканців міст і сіл — перебувала під впливом хасидів, які виступали за збереження старого єврейського укладу. Їх організацією був союз «Махсіке хадат», заснований для протидії поширенню просвітницьких ідей серед галицького єврейства.
Початком національно-єврейського руху стало заснування львівського товариства «Ціон». Згодом у великих містах Галичини були створені подібні товариства із сіоністською ідеологією. Усі ці організації боролися, з одного боку, за те, щоб уже наполовину асимільована молодь знову повернулася до єврейської історії та єврейської мови, з іншого — за просвіту найбільш традиційних представників єврейства. Ідеалом сіоністів було утворення єврейської держави в Палестині, а головною метою в Галичині — боротьба за збереження єврейської національної ідентичності. Така зміна пріоритетів у єврейському русі позначилась і на українсько-польському конфлікті: євреї в ньому зайняли переважно нейтральну позицію, а подекуди підтримували українців.
ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ
1. Спираючись на карту 5, розкажіть, як розвивався національний рух у Галичині наприкінці 80-90-х років XIX ст.
2. Що таке «нова ера» в польсько-українських відносинах?
3. Назвіть імена та досягнення найвизначніших народовців Буковини.
4. Чим пояснити нерозвинутість національного руху Закарпаття в другій половині XIX ст.?
5. Які течії існували в польському русі Галичини? Яке було їхнє ставлення до українського руху?
6. Яку роль відігравала єврейська громада в суспільно-політичному житті Галичини?
7. Які події спонукали до компромісу 1890 р. українських і польських політиків Галичини? У чому полягала його сутність?
8. Порівняйте розвиток українського руху в Галичині, на Буковині, Закарпатті. Де український рух досяг найбільшого успіху й чому?
9. Назвіть основні здобутки українського руху на західноукраїнських землях наприкінці ХІХ ст., користуючись картою 5.
10. Яку роль відіграв український рух на західноукраїнських землях у загальноукраїнському русі?
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Подумайте, чи є підстави стверджувати, що центр українського національно-визвольного руху почав переміщатися з Наддніпрянщини до Галичини. Чому саме?
2. Підготуйте історичний портрет чи власну оцінку діяльності одного з діячів національного відродження. За бажанням можете заповнити сторінку цього діяча у Фейсбуці або написати про нього статтю до української Вікіпедії.
Немає коментарів:
Дописати коментар