8.05.2020
11 клас всесвітня історія

Тема: "Зовнішня політика та міжнародні зв'язки України "

1. Опрацювати матеріали:  Зовнішня політика та міжнародні зв’язки України в 1992—2010 рр.

2. Заповнити таблицю: 

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ЗДОБУТКИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Україна — ЄС	Україна — Росія	Україна — СНД	Україна — США	Україна — сусідні держави

ПРИГАДАЙТЕ:

1. Коли було проголошено незалежність України? 2. У якому році Україна стала членом ООН? 3. Які зовнішньополітичні акції здійснювала дипломатія УРСР?

Зовнішня політика та міжнародні зв’язки України .

1. МІЖНАРОДНЕ ВИЗНАННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ. НАБУТТЯ БЕЗ'ЯДЕРНОГО СТАТУСУ. 

        Після проголошення незалежності Україна вперше стала рівноправним суб’єктом міжнародних відносин.Однією з перших міждержавних угод незалежної України став підписаний у Києві 6 грудня 1991 р. Договір про основи добросусідства і співробітництва між Україною та Угорською Республікою. Нині Україна підтримує активні дипломатичні відносини із 70 країнами світу, має своїх постійних представників у таких міжнародних організаціях, як ООН, ЮНЕСКО, МАГАТЕ. Україна є членом ОБСЄ (із 1992 р.; до 1995 р. — НБСЄ), Ради Європи (із 1995 р.), тісно співпрацює з міжнародними фінансовими організаціями — МВФ та Світовим банком (із 1992 р.). Міжнародне визнання було пов’язане з набуттям Україною без’ядерного статусу, про який було проголошено в Декларації про державний суверенітет. У січні 1994 р. в Москві було підписано угоду між Україною, Росією та США, згідно з якою Україна зобов’язувалася протягом семи років вивезти до Росії для розкомплектування всі ядерні боєзаряди. Наприкінці цього ж року в Будапешті під час роботи НБСЄ лідери України, Росії, США та Великої Британії підписали Меморандум про гарантії безпеки України. Як компенсацію за ліквідацію ядерної зброї нашій країні було виплачено 375 млн дол. Згодом угоди про гарантії були підписані із Францією та Китаєм. Проте цей документ не став гарантією запобігання збройній агресії Росії через відсутність дієвого механізму його реалізації. Натомість слід зазначити, що інші учасники Меморандуму надали Україні підтримку в протистоянні з Росією.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Будапештський меморандум (Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї)

...Вітаючи приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держави, що не володіє ядерною зброєю, ураховуючи зобов'язання України про видалення всіх ядерних озброєнь із її території у встановлені терміни, відзначаючи зміни у світі в галузі безпеки, у тому числі закінчення «холодної війни», що створили умови для глибоких скорочень ядерних сил, [країни] підтверджують таке:

1. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їхнє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України.

2. ...підтверджують їхнє зобов'язання утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

3. ...підтверджують Україні їхнє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином забезпечити собі переваги будь-якого роду.

4. ...підтверджують їхнє зобов'язання домагатися негайних дій Ради Безпеки ООН із надання допомоги Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, у разі якщо Україна стане жертвою акту агресії або об'єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї.

5. ...підтверджують щодо України їхнє зобов'язання не застосовувати ядерну зброю проти будь-якої держави-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, крім випадку нападу на них, їхні території або залежні території, їхні збройні сили або їхніх союзників із боку такої держави разом із державою, яка володіє ядерною зброєю, або пов'язаною з нею союзною угодою.

6. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки і Україна будуть проводити консультації у випадку виникнення ситуації, унаслідок якої постає питання стосовно цих зобов'язань...

Яким був механізм реалізації цього документа? Чи можна назвати його дієвим?

У 2010 р. Україна погодилася позбутися запасів плутонію (40 кг), необхідного для створення ядерної зброї.

2. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ТА ПРІОРИТЕТИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ. У концепції зовнішньої політики (ухвалені 2 липня 1993 р. «Основні напрями зовнішньої політики України») зазначено, що Україна здійснює свою зовнішню політику на основі взаємної поваги до інших держав і народів, взаєморозуміння, партнерства, довіри, політичних та економічних інтересів, дотримання міжнародних правових актів, зафіксованих у міжнародних договорах та конвенціях, невтручання у внутрішні справи інших держав, визнання недоторканності й непорушності їхніх кордонів, поваги до честі й гідності народів, громадян країн світового співтовариства.

Як суб’єкт міжнародного права Україна підтримує відносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у роботі міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів.

Україна виступає рівноправним учасником міжнародного співробітництва, активно сприяє зміцненню загального миру й міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та роботі в європейських структурах. Україна визнає пріоритет усталених норм міжнародного права перед нормативами внутрішньодержавного права, виконує всі ці концептуальні положення, дотримується їх у питаннях зовнішніх відносин та міждержавних відносин і зв’язків.

У розділі 1, статті 18 Конституції України зазначено: «Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення мирного і взаємовигідного співробітництва із членами міжнародного співтовариства та загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права». У Конституції також записано, що Верховна Рада схвалює рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави або про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України. До повноважень Верховної Ради також належить надання у встановлений законом строк згоди на обов’язкове підписання міжнародних договорів України. У статті 92 йдеться, що засади зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи визначаються виключно законами України.

У міжнародних відносинах державу представляє Президент. Він здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає та звільняє голів дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях, приймає вірчі й відкличні грамоти тощо.

Кабінет Міністрів У країни організує і забезпечує зовнішньоекономічну діяльність України, митну справу.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Професор кафедри української історії Гарвардського університету в США Сергій Плохій про Будапештський меморандум (2016 р.)

Будапештський меморандум — це надзвичайно велика перемога України і, зокрема, української дипломатії, про яку в Україні мало хто знає, бо фактично США і західні країни відмовилися дати будь-які гарантії після вивозу зброї, оскільки вже Україна, у принципі, погоджувалась на це раніше. Тоді через зусилля українських дипломатів вдалося створити окремий текст — Будапештський меморандум, у який були зведені всі зобов'язання, які міжнародна спільнота давала відносно недоторканності кордонів і т. д. Це не були нові зобов'язання, через це вони називаються не гарантії, a assurances. Але такий документ був створений, і США та інші країни підписали його. І фактично сьогодні Україна має цей надзвичайно важливий документ, у якому знову ніяких нових гарантій не було дано, але були підтверджені ті старі. Це було зроблено якраз у зв'язку з входом України як неядерної держави в Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, так що це велика заслуга саме української дипломатії тоді, у 1990-х рр., у дуже складних умовах, коли на них був тиск і зі Сполучених Штатів Америки, і з Росії.

Якби Україна цього не зробила, то це був би failed state. Не було б ні визнання, ні економічної підтримки, ні якоїсь співпраці з рештою світу. Ми би не мали незалежної держави, якби не пішли на це тоді.

1. Яку оцінку Будапештському меморандуму дає історик С. Плохій? 2. Чим він аргументує свою позицію?

Офіційні символи Президента України: Прапор (штандарт), Гербова Печатка, Булава

ЦІКАВІ ФАКТИ

Вагому роль Україна відіграла у врегулюванні конфлікту на Балканах у 1990-х рр. Так, українські підрозділи під прапором ООН забезпечували припинення вогню в Хорватії, розмежування сторін у Боснії і Герцеговині, сприяли налагодженню мирного життя в Косові. Збройна допомога законному уряду Македонії дала змогу зупинити розгортання громадянської війни й примусила сторони сісти за стіл переговорів.

Зовнішню політику України здійснюють Міністерство закордонних справ та Міністерство зовнішньої торгівлі. У Верховній Раді, Кабінеті Міністрів, апараті Президента й органах місцевої влади є комітети, відомства, працівники, які виконують консультативно-радницькі функції з питань здійснення зовнішньої політики, налагодження зовнішньополітичних та економічних зв’язків.

Україна має активні політичні й економічні зв’язки з більшістю країн світу. Важливим напрямом зовнішньої політики України є відносини із сусідніми країнами, де головним є вирішення всіх територіальних суперечок, налагодження нормального двостороннього і багатостороннього співробітництва в усіх сферах.

Було задекларовано, що зв’язки України з Росією, Польщею, Ізраїлем, США, Німеччиною та іншими державами вибудовуються на принципах «стратегічного партнерства».

У перші роки незалежності проголошувалося, що зовнішня політика України базується на принципах:

• багатовекторності;
• прогнозованості й стабільності;
• збереження позаблокового статусу;
• зміцнення міжнародного миру і стабільності.

Ключовими в зовнішньополітичній стратегії України є відносини зі США. За роки незалежності США постійно надавали Україні економічну, політичну, фінансову і технічну допомогу. У відносинах зі США Україна прагне довгострокового, взаємовигідного і рівноправного співробітництва.

У перші роки незалежності основними пріоритетами зовнішньої політики визначалося:

• економізувати зовнішню політику, тобто зовнішньополітичні зв’язки мають підкріплюватися й економічним співробітництвом. Зовнішня політика має сприяти пошуку нових ринків для українських товарів;
• розвивати зв’язки зі стратегічними партнерами;
• продовжувати рух у бік європейської та євроатлантичної інтеграції;
• створювати позитивний імідж України;
• забезпечити диверсифікацію постачання енергоносіїв;
• реалізовувати своє геополітичне положення як міст між Сходом і Заходом.

3. СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З ООН. Після здобуття незалежності розпочався новий етап діяльності України в ООН та інших міжнародних організаціях. Україна почала виступати як самостійний суб’єкт міжнародних відносин. Про підвищення міжнародного авторитету України свідчило те, що міністр закордонних справ Г. Удовенко в 1997 р. був обраний Головою Генеральної Асамблеї ООН. Україна виступила ініціатором проведення Саміту тисячоліття.

Із 1 січня 2000 р. Україна вперше як незалежна держава почала виконувати функцію непостійного члена Ради Безпеки ООН.

МИРОТВОРЧІ МІСІЇ УКРАЇНИ

Роки	Країна
1992—1995	Югославія
1993	Грузія
1994—2000	Таджикистан
1995—1999	Боснія і Герцеговина
1995—1999	Македонія
1996—1998	Хорватія
1996—1999	Ангола
1996—2002	Хорватія
1997	Гватемала
1998—2001	Косово
1999—2003	Косово
1999—2005	Грузія
2000 — дотепер	Демократична Республіка Конго
2000—2006	Ліван
2000—2001	Афганістан
2001—2005	Сьєрра-Леоне
2003	Кувейт
2003—2018	Ліберія
2004—2008	Ефіопія та Еритрея
2005—2011	Південний Судан
2005—2008	Ірак
2007—2014	Афганістан
2008—2009	Грузія
2011—2017	Кот-д'Івуар
2019 — дотепер	Малі

Українські військові підрозділи брали і беруть активну участь у понад 25 миротворчих операціях ООН (Хорватія, Боснія і Герцеговина, Ліван, Косово (колишня Югославія), Сьєрра-Леоне, Демократична Республіка Конго, Малі тощо). Також представники України перебувають у складі місій ООН в інших конфліктонебезпечних зонах планети.

Крім співробітництва з ООН, важливим напрямом української зовнішньої політики стала інтеграція до європейських та євроатлантичних структур. На цьому шляху важливим було співробітництво з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО), ЄС, Радою Європи, ОБСЄ тощо.

4. УКРАЇНА—НАТО. Проголошення Україною без’ядерного статусу сприяло налагодженню тісних відносин із НАТО.

У 1994 р. Україна стала учасником програми НАТО «Партнерство заради миру». У 1996 р. було схвалено індивідуальну програму партнерства Україна—НАТО. На території України проходили спільні навчання військових підрозділів (Яворівський полігон, акваторія Чорного моря). У 1997 р. в Мадриді (Іспанія) між Україною та НАТО була підписана «Хартія про особливе партнерство». У ній проголошувалося, що НАТО є відкритою для вступу нових членів, що вона підтримує суверенітет і територіальну цілісність України, недоторканність її кордонів. Був визначений механізм консультацій між двома партнерами.

Указом Президента України Л. Кучми в 1998 р. було затверджено державну програму співробітництва з НАТО. Україна розглядала НАТО як найбільш ефективну структуру колективної безпеки в Європі, хоча не схвалила дії НАТО в Югославії. Для більш тісного співробітництва в Києві було відкрито офіс представництва НАТО. Навесні 2002 р. Україна заявила про своє бажання вступити до цієї організації. Розпочався активний переговорний процес у цьому напрямі.

9 липня 2002 р. в межах програми «Партнерство заради миру» Україна й НАТО підписали Меморандум про підтримку Україною операцій НАТО. У листопаді 2002 р. було схвалено План дій Україна—НАТО, на основі якого почали розробляти річні Цільові плани Україна—НАТО. У 2004 р. був прийнятий закон про вільний доступ сил НАТО на територію України. Однак напередодні президентських виборів 2004 р. Л. Кучма видав указ, у якому зазначалося, що вступ до НАТО не є метою країни — необхідне лише «суттєве поглиблення відносин із НАТО та ЄС як гарантами безпеки і стабільності в Європі».

Після «помаранчевої революції» новим керівництвом на чолі з В. Ющенком була зроблена нова спроба відновити курс на вступ до НАТО. Це було записано у Воєнній доктрині України. У квітні 2005 р. у Вільнюсі (Литва) під час наради голів Міністерств закордонних справ країн НАТО відбулося засідання комісії «Україна—НАТО», яка розпочала інтенсивний діалог, що мав стати першим кроком на шляху входження України до НАТО. Цьому кроку України сприяли всі члени НАТО, але за умови його підтримки українським суспільством і досягнення внутрішньої стабільності в Україні. Активним противником вступу України до НАТО виступила Росія.

Президент України Л. Кучма та Генеральний секретар НАТО Хав'єр Солана під час підписання «Хартії про особливе партнерство». Мадрид. 1997 р.

На початку 2008 р. виник скандал, приводом до якого стала заява Генерального секретаря НАТО про те, що організація отримала лист за підписом Президента України, Прем’єр-Міністра й Голови Верховної Ради України з проханням приєднати Україну до Плану дій із набуття членства в НАТО.

Ситуація, що виникла, паралізувала роботу парламенту України на два місяці. Опозиція блокувала трибуну із гаслами «НАТО — ні!». Після обрання Президентом України В. Януковича нове українське керівництво заявило про позаблоковий статус України й небажання вступати до НАТО.

У квітні 2010 р. В. Янукович підписав указ, за яким ліквідував комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО та національний центр із питань євроатлантичної інтеграції.

5. УКРАЇНА НА ШЛЯХУ ДО ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ. Україна, обравши курс на побудову демократичного суспільства, має враховувати світовий досвід у цій справі. Це зумовило потребу в співробітництві з Радою Європи, діяльність якої спрямована на захист прав людини, парламентської демократії і забезпечення принципу верховенства права. 14 липня 1992 р. Україна подала заяву на вступ до організації, а 9 листопада 1995 р. стала 37-м членом Ради Європи. Приєднавшись до неї, Україна взяла на себе зобов’язання з організації влади, розвитку правової сфери й самоуправління, захисту прав людини. Так, згідно з рекомендаціями Ради Європи в Україні було скасовано смертну кару. Незважаючи на опір деяких сил у державі, виконання рекомендацій Ради Європи відповідає національним інтересам України, наближає її до демократичного суспільства. Контроль із боку Ради Європи є важливим чинником, який стримує деякі недемократичні дії влади і сприяє становленню демократичного суспільства.

УЧАСТЬ УКРАЇНИ В ДІЯЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Назва	Рік, із якого Україна бере участь у діяльності
Організація Об'єднаних Націй (ООН)	1945
Всесвітній поштовий союз	1947
Всесвітній союз електрозв'язку, Міжнародний консультативний комітет Із питань радіо	1947
Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ)	1948—1949, поновлено з 1992
Всесвітня метеорологічна організація	1951
ЮНЕСКО	1954
МАГАТЕ	1957
Всесвітня організація інтелектуальної власності	1970
ЮНІДО	1985
Співдружність Незалежних Держав (СНД)	1991
Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ, із 1995 р. ОБСЄ)	1992
Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС)	1992
Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку (тепер Світовий банк)	1992
Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО)	1992
Парламентська асамблея Організації Чорноморського економічного співробітництва	1993
Міжнародна морська організація (ІМО)	1994
Рада Європи	1995
ГУАМ	1996

Євроінтеграція — процес входження держави до європейських структур, уніфікація і гармонізація внутрішнього життя, законодавства, стандартів відповідно до норм, що існують у країнах ЄС.

Проголошення Україною стратегічної мети інтеграції в європейські структури зумовило налагодження тісних відносин із ЄС. У 1994 р. була підписана, а в 1998 р. набула чинності Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами. У документі проголошувалися такі цілі співробітництва: розвиток політичного діалогу; сприяння розвитку торгівлі, інвестицій; створення умов для взаємовигідного співробітництва в усіх галузях; підтримання зусиль України щодо зміцнення демократії, розвитку її економічного потенціалу і завершення переходу до ринкової економіки. Загальна стратегія співробітництва ЄС щодо України була затверджена в грудні 1999 р. Документ закладав основи співробітництва з державою, що не є безпосереднім претендентом на вступ до ЄС у найближчий час.

У липні 2002 р. відбувся саміт Україна—ЄС, де основним було питання про надання Україні статусу держави з ринковою економікою та асоційованого члена ЄС. У ході роботи саміту зазначалося, що Україна ще не відповідає стандартам ЄС і не потрапляє до переліку країн, які мають увійти до ЄС у 2004 та 2007 рр. У 2003 р. Україна отримала статус «країни — сусіда ЄС». Того ж року Україна уклала угоди з Польщею і Словаччиною про спрощення візового режиму. Згодом такі угоди було укладено і з іншими країнами ЄС.

На шляху до європейської і євроатлантичної інтеграції України важливими є відносини зі США. Сполучені Штати надали нашій державі суттєву технічну й фінансову допомогу. Проте відносини між двома країнами розвивалися нерівномірно. Спочатку керівництво США цікавили питання ліквідації ядерної зброї та недопущення її поширення у світі. Проте воно також гостро реагувало на недемократичні дії української влади. Під час другого терміну президентства Л. Кучми відносини зі США погіршилися. Україна була звинувачена в постачанні сучасної зброї Іраку в обхід міжнародних санкцій.

Щоб домогтися підтримки США, українське керівництво на чолі з Л. Кучмою направило у 2003 р. до Кувейту, а згодом до Іраку воєнний контингент. Проте ця зовнішньополітична акція була неоднозначно сприйнята всередині країни. Перебування українських військових у регіоні призвело до втягування їх у збройне протистояння між іракськими партизанами та окупаційними військами і відповідно до болючих втрат (загинуло 18 осіб). У 2005 р. воєнний контингент було виведено з Іраку.

ЦІКАВІ ФАКТИ

У квітні 2005 р. відбувся візит Президента України В. Ющенка до США. Він виступив перед повним складом двох палат Конгресу з промовою, що тривала 40 хвилин. У ній В. Ющенко запевнив, що нова Україна поділяє євроатлантичні цінності, і переконував, що вступ України до ЄС і НАТО «зміцнить стабільність у всьому стратегічно важливому для США регіоні — від Варшави до Тбілісі й Баку». Крім президента Чехії Вацлава Гавела, жоден східноєвропейський політик не мав честі виступати перед двома палатами Конгресу.

В. Ющенко подякував Конгресу за підтримку столітньої боротьби України за незалежність і недавньої «помаранчевої революції».

Високий рівень прийому гостя забезпечили впливові організації української діаспори. Тисячі людей із помаранчевою символікою зустрічали українського Президента біля входу в Джорджтаунський університет, де він прочитав лекцію, і в Бостоні біля Бібліотеки-музею ім. Кеннеді, де йому вручили спеціальну премію «За мужність». Масштабна українська акція була організована у Вашингтоні біля пам'ятника Тарасу Шевченку, що був відкритий у 1964 р. як символ майбутньої незалежності України. На зустріч із В. Ющенком до Вашингтона приїхали тисячі українців із різних штатів.

Проводи українських військових для участі в миротворчій операції в Іраку. 2003 р.

Після президентських виборів 2004 р. нове українське керівництво на чолі з В. Ющенком відновило курс на євроінтеграцію. Країни Європи та США позитивно сприйняли «помаранчеву революцію».

На початку квітня 2005 р. В. Ющенко відвідав США із п’ятиденним візитом. Він вивів відносини між країнами на новий рівень.

17 лютого 2006 р. після дев’яти років напружених переговорів США надали Україні статус країни з ринковою економікою й відкрили Україні шлях до вступу до СОТ. Для України також було скасовано поправку Джексона—Вейніка — заборону на експорт товарів подвійного призначення (для військового та цивільного використання). На саміті НАТО США підтримували прагнення України та Грузії щодо вступу до цієї організації.

Під час проведення в Києві конкурсу «Євробачення-2005» українське керівництво виступило з ініціативою скасування українських віз для громадян країн ЄС та Швейцарії.

21 лютого 2005 р. Україна та ЄС підписали трирічний План дій щодо наближення України до стандартів європейських країн. Цей документ передбачав 270 невідкладних заходів, насамперед вступ до СОТ, демократизацію системи управління і забезпечення верховенства права, покращення інвестиційного клімату.

1 грудня 2005 р. ЄС заявив, що визнає Україну країною з ринковою економікою.

У квітні 2006 р. на сесії Європарламенту було прийнято резолюцію, у якій Єврокомісії пропонувалося почати переговори з Україною про асоційоване членство в ЄС.

Також між Україною та ЄС розпочалися переговори про скасування візового режиму. У листопаді 2010 р. було ухвалено План дій, який передбачав, що Україна запровадить біометричні паспорти, упорядкує охорону своїх східних кордонів тощо.

24 листопада 2010 р. Європарламент ухвалив резолюцію, яка передбачала, що Україна може подати заявку на членство в ЄС, як і будь-яка інша європейська країна, яка дотримується принципів свободи, демократії, поваги до прав людини, основоположних свобод і верховенства права.

Проте керівництво на чолі з Президентом України В. Януковичем відмовилося від курсу на євроінтеграцію.

Президенти Дж. Буш та В. Ющенко. 2005 р.

6. РЕГІОНАЛЬНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО. Із перших років незалежності Україна також брала участь у регіональному співробітництві (організації, що об’єднують країни окремих регіонів континенту). Так, Україна тісно співпрацювала в межах СНД, Організації Чорноморського економічного співробітництва, Балто-Чорноморського співробітництва, ініціювала створення ГУУАМ (ГУAM). Вона прагнула більш тісного рівноправного і взаємовигідного співробітництва із країнами-сусідами.

Святкування Дня Європи в Україні. 2003 р.

Український прикордонник на острові Тузла. 2003 р.

Україна є асоційованим членом СНД. Вона не підписала Статут цієї організації, оскільки деякі його положення суперечать українському законодавству. У цей час Україна ставиться до СНД як до дорадчого органу і віддає перевагу двосторонньому співробітництву, проте це не заважає їй впливати на діяльність СНД. У 1996 р. у межах СНД утворилося об’єднання Грузії, України, Азербайджану і Молдови (ГУAM), як офіційно було заявлено, для реалізації ідеї євразійського транспортного коридору. У 1997 р. до організації увійшов і Узбекистан (організація отримала назву ГУУАМ), але у 2002 р. він заявив, що виходить із неї.

Погіршення відносин із Заходом на початку 2000-х рр. хитнуло зовнішню політику України в бік Росії. У лютому 2003 р. керівники Росії, України, Білорусі, Казахстану уклали угоду про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП). Проте ця угода не була реалізована.

Росія почала наполягати на створенні наддержавних органів, проти чого виступила Україна. Також між Україною та Росією спалахнув прикордонний конфлікт через острів Тузла в Керченській протоці.

7. КОНФЛІКТ НАВКОЛО ОСТРОВА ТУЗЛА. 29 вересня 2003 р. за вказівкою Москви влада Краснодарського краю почала будівництво греблі від станиці Тамань Темрюцького району в напрямку українського острова Тузла. Працюючи у три зміни, будівельники споруджували по 157 м греблі на день, щоб з’єднати острів із російським берегом.

Україна посіла жорстку позицію щодо цього будівництва, розуміючи його справжню мету (офіційно Росія заявляла, що будівельні роботи тривають із метою укріплення берегової лінії). На острові було посилено охорону державного кордону України. Країни опинилися на межі збройного конфлікту.

23 жовтня 2003 р. Росія припинила будівництво за 102 м від українських територіальних вод і за 900 м від Тузли.

Із метою врегулювання конфлікту відбулася зустріч президентів України Л. Кучми і Росії Володимира Путіна. Цього ж року було укладено договір, що розмежовував територію Керченської протоки й визначав статус Азовського моря. Хоча Україна відстояла своє право на острів Тузла, Азовське море було визнано внутрішніми водами двох держав, і кордон визначили тільки по дну моря.

8. ВІДНОСИНИ ІЗ СУСІДНІМИ КРАЇНАМИ. Україна має спільний кордон із Росією, Білоруссю, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією та Молдовою. На формування двосторонніх відносин істотний вплив має той факт, що на території цих держав проживає чимало українців, а в Україні — росіян (11,3 млн осіб, за даними перепису 1989 р.), білорусів (440 тис. осіб), молдаван (325 тис. осіб), поляків (219 тис. осіб), угорців (163 тис. осіб), румунів (135 тис. осіб), словаків (8 тис. осіб).

Угорщина була однією з перших держав, із якою було врегульовано відносини за всіма статтями. Зростав обсяг українсько-угорської торгівлі. Її основу складали традиційні товари: угорські ліки та спеціальне технологічне обладнання, українська продукція хімічної та металургійної галузей промисловості. Обидві країни не мали територіальних претензій одна до одної. Було налагоджено й військове співробітництво, особливо після вступу Угорщини до НАТО. Угорська меншина в Україні користувалася всіма правами.

Дні добросусідства на кордоні між селами Кренів (Україна) та Крилів (Польща). 2018 р.

Відкриття школи з українською та словацькою мовами навчання. Ужгород. 2011 р.

Бійці литовсько-польсько-української бригади ім. Великого гетьмана Костянтина Острозького на навчаннях. 2000-ні рр.

Засідання Міжурядової українсько-молдовської комісії з питань торговельно-економічного співробітництва. 2017 р.

Жодним негативним моментом не позначені відносини між Україною і Словаччиною. На найвищому рівні було укладено близько 50 угод, що відкрили можливості для взаємних інвестицій, створення спільних підприємств. Обидві країни були зацікавлені в розвитку транзитних перевезень, зокрема в постачанні російських енергоносіїв до Західної Європи.

Важливе значення для реалізації західного вектора зовнішньої політики України мали її відносини з Польщею. 2 грудня 1991 р. Республіка Польща першою визнала Україну як незалежну державу. 18 травня 1992 р. між країнами був підписаний Договір про добросусідство, дружні відносини й співробітництво. Перспективи економічної співпраці вбачалися в галузях фармацевтичної промисловості, сільського господарства та переробки сільськогосподарської продукції, енергетики та теплопостачання, модернізації транспорту, охорони довкілля. Із прикордонних територій України (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.), Польщі, Угорщини та Словаччини був створений єврорегіон «Карпати». У його межах, а також у межах єврорегіону «Буг» Україна та Польща почали розвивати економічні, наукові, освітні й культурні зв’язки, спільно вирішувати питання екології.

Україна й Польща визнали себе стратегічними партнерами. Україна не мала заперечень щодо приєднання Польщі до НАТО, а Польща, у свою чергу, підтримала Україну в її намаганні інтегруватися в європейські структури. У 1997 р. було підписано спільну українсько-польську заяву «До порозуміння і єднання». Зустрічі керівників України та Польщі стали регулярними. Польщу почали називати «адвокатом України в Європі». У 2008 р. Польща, Литва та Україна домовилися про створення спільної військової бригади. Проте остаточно втілити в життя цей проект вдалося лише у 2014 р. Були знайдені шляхи порозуміння у важких для обох держав історичних питаннях.

У зв’язку зі вступом Угорщини й Польщі, а згодом і Словаччини до ЄС і НАТО були розроблені заходи, які мінімізували негативні наслідки для двосторонніх відносин.

Певний час зі значними труднощами розвивався переговорний процес між Україною та Румунією, яка також прагнула стати членом ЄС і НАТО. Окремі політичні сили в Румунії намагалися висунути до України територіальні претензії (Північна Буковина, Південна Бессарабія, острів Зміїний). Урешті-решт удалося досягти згоди, і 2 червня 1997 р. в румунському місті Констанца між Україною та Румунією був підписаний Договір про відносини добросусідства і співробітництва, який вирішив питання щодо невизначеності двосторонніх відносин.

Президенти Росії Б. Єльцин і України Л. Кучма під час підписання договору про дружбу. 1997 р.

Виступ українського ансамблю бандуристів у Семипалатинську (Казахстан)

У ньому, зокрема, було чітко зафіксовано зобов’язання щодо забезпечення прав осіб, які належать до української меншини в Румунії та румунської в Україні. Найбільш вагоме значення мало те, що були створені міжнародно-правові засади українсько-румунського співробітництва.

У 2009 р. в Міжнародному суді нарешті було розв’язано питання про поділ шельфу між двома державами в районі острова Зміїний.

У цей період задовільним був стан відносин між Україною та Молдовою. їхньому розвитку сприяли зустрічі президентів, прем’єр-міністрів, міністрів закордонних справ країн. Невирішеними залишалися питання завершення делімітації державного кордону та врегулювання ситуації в Придністров’ї. Виявляючи свої добросусідські наміри, Україна передала Молдові частину своєї території для створення порту на Дунаї. У 2001 р. між Молдовою і Україною було підписано договір про кордони.

Відносини між Україною і Росією розвивалися нерівномірно. Після гострих конфліктів початку 1990-х рр. 31 травня 1997 р. між Україною та Росією був підписаний широкомасштабний політичний українсько-російський договір про дружбу, співробітництво і партнерство. Документ юридично закріпив зобов’язання Росії поважати незалежність України і став правовою базою, на якій мали ґрунтуватися двосторонні відносини.

Після приходу до влади в Росії В. Путіна відносини між Україною та Росією почали стрімко погіршуватися. Російське керівництво розглядало Україну як зону свого виключного впливу і прагнуло відновити над нею повний контроль. Договір не став перепоною для збройної агресії Росії проти України, окупації Криму. У 2018 р. Україна відмовилася продовжувати чинність цього договору.

Добросусідські відносини в цей період Україна встановила з Білоруссю. Було досягнуто домовленості про державний кордон. Зовнішньоторговельний оборот між країнами хоч і становив значну суму, але ще не відповідав їхнім потенційним можливостям. Відносини між Україною і Білоруссю ускладнює той факт, що Білорусь є частиною Союзної держави з Росією.

Крім кордонів на суходолі, Україна має морський кордон із Болгарією, Туреччиною, Грузією. Співробітництво із цими державами активно розвивається. Встановлюється двостороннє співробітництво і в межах міжнародних регіональних об’єднань, Чорноморського регіону, ГУAM тощо.

9. ГІБРИДНА ВІЙНА РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ. Найскладніше розвивалися відносини України з Росією. Після обрання Президентом України В. Ющенка Росія розгорнула цілеспрямовану політику щодо забезпечення контролю над Україною, яка передбачала заходи в економічній, політичній, культурній, релігійній сферах, міжнародних відносинах.

В економічній сфері Росія намагалася взяти під свій контроль провідні підприємства й цілі галузі України. Особливо російську сторону цікавив контроль над газотранспортною системою України.

Гібридна війна — дії однієї держави проти іншої з метою зробити її внутрішньо вразливою для здійснення агресії.

Карикатура на газовий конфлікт між Росією та Україною. Художник С. Йолкін

У політичній сфері Росія сприяла приходу до влади проросійських сил, які фактично були її маріонетками. На міжнародній арені вона здійснювала кроки, метою яких було ізолювати Україну, заявити про свій контроль над нею та втягнути в різноманітні інтеграційні проекти.

Важливою складовою цих заходів була інформаційна політика (контроль над засобами масової інформації, нав’язування російської масової культури тощо) і діяльність Російської православної церкви з просування ідей «русского мира».

У руслі цих заходів слід розглядати газові конфлікти 2005—2006 і 2008—2009 рр. та торговельні війни.

Серйозне напруження в українсько-російських відносинах виникло у 2008 р. під час російської агресії проти Грузії. Україна намагалася в тих умовах надати Грузії посильну допомогу.

Ще один конфлікт із Росією у 2008 р. виник у Криму, коли українська сторона прагнула впорядкувати перебування російського Чорноморського флоту на півострові й узяти під свій контроль об’єкти навігації на узбережжі Чорного моря, які незаконно утримувала Росія. Проте внутрішні чвари серед українських політиків і прихід до влади В. Януковича не дали можливості зробити відповідні висновки і підготувати засоби протидії Росії в майбутньому.

За роки президентства В. Януковича Україна стала ще більш вразливою для російської агресії. Збройні Сили України були максимально ослаблені. Під російський контроль було взято СБУ, розвідку, міліцію. До цих структур було введено багато російських агентів.

Увесь цей комплекс заходів і наступні дії Росії стали складовими гібридної війни.

ГАЗОВІ КОНФЛІКТИ МІЖ РОСІЄЮ ТА УКРАЇНОЮ

Мета Росії	• Підірвати авторитет України як країни-транзитера
	• Заволодіти газотранспортною системою та газосховищами України. • Переконати Європу, що для досягнення стабільності в газовій сфері потрібні російські газопроводи й збереження лідерства Росії як постачальника енергоресурсів
Основний зміст
2005—2006 рр.	2008—2009 рр.
• У відповідь на відмову України сплачувати ринкову ціну за природний газ Росія припинила його постачання до України	• 1 січня 2009 р. — російський «Газпром» перекрив постачання природного газу в Україну в обсязі 90 млрд м3, а 7 січня 2009 р. повністю припинив постачання. • Головна вимога — сплата боргів за листопад-грудень 2008 р.
• 4 січня 2005 р. — договір між «Газпромом» та «Нафтогазом України» на п'ять років. • Посередником стала компанія «РосУкрЕнерго». • Ціна на природний газ на перше півріччя 2005 р. склала 95 дол. за 1 м3	• Робота газотранспортної системи України в реверсному (зворотному) режимі, щоб забезпечити природним газом населення сходу й півдня. • Підписання нового договору з Росією (19 січня 2009 р.) на 2009—2019 рр. • Ліквідація компанії-посередника «РосУкрЕнерго». • Середньорічна ціна природного газу для України становила 228,8 дол. за 1 м3, у першому кварталі — 300 дол. за 1 м3
Результат	• Удар по авторитету Росії як надійного постачальника природного газу. • Поява альтернативних проектів постачання природного газу до Європи

ЦІНИ НА РОСІЙСЬКИЙ ПРИРОДНИЙ ГАЗ ДЛЯ УКРАЇНИ, дол. США за тисячу кубометрів

Коли Росія почала використовувати природний газ як зброю проти України?

10. УКРАЇНА Й УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА. Сьогодні за межами української держави проживає близько 11 млн українців, із них східна діаспора (до неї належать українські громади в державах колишнього СРСР та державах Азії) налічує 8 млн осіб. Найбільша українська діаспора в Росії — 4,5 млн осіб. Тут вони є другою за кількістю етнічною групою. Значна частина українців проживає в Казахстані (900 тис. осіб) та Молдові (650 тис. осіб).

Характерною рисою східної діаспори стала поступова асиміляція. Тут відсутні українські школи та інші навчально-виховні заклади. Тільки завдяки зусиллям активних представників української діаспори вдалося зберегти українську самобутність.

Близько 2,5 млн українців проживають за межами колишнього СРСР. Умовно українців західної діаспори можна поділити на три групи:

1) ті, чиї предки залишили батьківщину три-чотири покоління тому (найчастіше вони мають досить приблизне уявлення про свої національні витоки);

2) ті, чиї зв’язки з батьківщиною перервалися одне або два покоління тому (вони знайомі з українською культурою і шанують її);

3) невелика, але найактивніша група — ті, кому вдалося зберегти своє національне обличчя. Вони становлять ядро українських громад.

Український (лемківський) фестиваль у Польщі. 2008 р.

Експозиція Українського музею у Філадельфії (США)

Найорганізованіші та найактивніші громади західної діаспори існують у Канаді (понад 950 тис. осіб), США (понад 730 тис. осіб) та Польщі (понад 250 тис. осіб). Хоча українці складають лише 3 % населення Канади, вони досягли значних успіхів у соціально-економічній, політичній та культурній сферах. Визнанням цього факту є обрання українців на найвищі державні посади. Центрами українства в Канаді є Едмонтон (тут, зокрема, працює Канадський інститут українських студій), Вінніпег, Торонто, де діють кафедри українознавства, існує осередок Всесвітнього конгресу вільних українців.

У Бразилії (близько 360 тис. осіб) та Аргентині (250—300 тис. осіб) українці перебувають у більш складному економічному становищі, це переважно фермери. Одна з найкраще організованих громад — 35-тисячна громада Австралії.

У західних країнах діють українські суботні та недільні школи, культурно-освітні установи, хори, ансамблі, танцювальні колективи, політичні партії, громадські та молодіжні організації та об’єднання, організовано видавничу діяльність. Тут працюють спеціальні дослідні установи, факультети, де викладають українську мову та історію при вищих навчальних закладах (Мюнхенський університет у Німеччині, Гарвардський університет у США тощо).

Зв’язок української діаспори з історичною батьківщиною здійснюється через товариство «Україна», різні громадські й культурні організації. Помітну роль у зміцненні цих зв’язків відіграє часопис «Українська діаспора», який спільно видають Інститут соціології Національної академії наук України та редакція Енциклопедії української діаспори при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка (США). Важливого значення для взаємодії різних частин українського етносу набули І Форум української діаспори (серпень 1990 р., Польща), І Форум представників східної діаспори (січень 1992 р., Київ) та Світовий форум (серпень 1992 р., Київ).

Значних випробувань зазнали українські громади в колишній Югославії. Під час громадянської війни багато українців залишили місця свого проживання. Товариство «Україна» організувало для них доставку гуманітарної допомоги.

Спілка української молоді. Мандрівний табір «Разом і до кінця». Аргентина. 2014 р.

Фестиваль українців у Торонто (Канада). 2012 р.

Із метою координації зв’язків різних гілок українського етносу в червні 1993 р. було створено Міністерство України в справах національностей та міграції (із 2010 р. всі функції покладено на Міністерство культури України). У розробленій цим відомством спільно з товариством «Україна» програмі «Українська діаспора до 2000 року» (прийнята в січні 1996 р.) значне місце відводилося заходам, що мали сприяти участі української діаспори в суспільно-політичному житті України. Для зміцнення зв’язків між Україною та діаспорою у 2001 р. Президент видав Указ «Про Національну програму “Закордонне українство” на період до 2005 року», а у 2004 р. було ухвалено Закон «Про правовий статус закордонних українців».

ВИСНОВКИ

• Після проголошення незалежності Україна впевнено заявила про себе на міжнародній арені. Головними принципами її зовнішньої політики стали демократизм, миролюбність, ядерне роззброєння, розширення економічного співробітництва.
• У другій половині 1990 — на початку 2000-х рр. Україна намагалася реалізувати стратегію багатовекторності зовнішньої політики. Стратегічними партнерами України були проголошені США, Росія, Польща та інші держави. Значних успіхів Україна досягла у двосторонніх відносинах. Так, було укладено договір із Росією про дружбу, співробітництво і партнерство та про розподіл Чорноморського флоту (1997 р.); загалом було врегульовано відносини із сусідніми державами: Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Молдовою. Добрі економічні та політичні зв'язки склалися між Україною і більшістю держав Європи, передусім із сусідньою Польщею, а також Німеччиною, Італією, Угорщиною.
• У цей період відносини зі США мали нестабільний характер. Існували проблеми у відносинах із ЄС і НАТО, зумовлені невиконанням Україною взятих на себе зобов'язань.
• Із початку 2000-х рр. Російська Федерація розв'язала гібридну війну проти України з метою повернути її у свою зону впливу або поглинути.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Коли Верховною Радою України були схвалені «Основні напрями зовнішньої політики України»? 2. У якому році Україна підписала домовленості, за якими вона відмовлялася від ядерної зброї? 3. Вступ до якої організації проголошували своєю метою всі Президенти України? 4. Коли Україна стала членом Ради Європи та СОТ? 5. У яких країнах українські підрозділи здійснювали миротворчі місії ООН? 6. Із якими державами Україна мала територіальні суперечки в 1991—2010 рр.?

7. Чим було викликане швидке визнання незалежності України іншими державами? 8. На яких принципах і засадах базується зовнішня політика України? 9. Коли Україна реально набула без'ядерного статусу? 10. Яку позицію посідає Україна щодо СНД? 11. Як розвивалося співробітництво України з провідними міжнародними організаціями в 1991—2010 рр.? 12. Укажіть прояви гібридної війни Росії проти України у 2000—2010 рр.

13. Багатовекторність політики України в 1991 — 2005 рр.: здобутки і поразки.  14. Визначте відмінності зовнішньої політики Президентів України. Відповідь подайте у вигляді таблиці. 15. Якою є роль української діаспори у відносинах України з іншими державами?

16. Чим були зумовлені неодноразові зміни пріоритетів зовнішньополітичного курсу України? Обґрунтуйте свою відповідь.