Тема. Гуманізм. Високе Відродження
Мета: визначити особливості культури Відродження, ознайомити з найвидатнішими представниками, їх творами, пояснити значення їх діяльності, розвивати любов до прекрасного.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
Хід уроку
І. Організаційна частина
ІІ. Актуалізація опорних знань учнів
ІІІ. Вивчення нового матеріалу
План
Особливості культури відродження.
Леонардо да Вінчі «Щастя приходить до того, хто багато працює»
«Співець мадонн».
Багатогранність Мікеланджело Буонаротті.
Спочатку завітаємо до “Довідкового бюро”, яке нам дасть точну інформацію про країну і історичну епоху, в яку ми прямуємо.
І співробітник “Довідкового бюро”.
Однією з найблискучіших епох в історії європейської культури була епоха Відродження (Ренесанс). Раніше 30ті рр. ХІVст. – Відродження розпочалося в Італії. Саме тут, на півночі країни, склалися передумови для самовизначення людини. Цьому сприяло і раннє скасування кріпатцтва у Північній Італії, і громадянські свободи у містах-державах, і можливість розвинути свій талант для торгівлі, мануфактуриста, художника, поета. Нагромаджені величезні багатства в руках сімей Медічі, Перуцці, Моро, Барді, дозволяли їм витрачати кошти на підтримку художників, скульпторів, архітекторів. Вони були замовниками художніх творів, будували палаци, перебудовували храми.
ІІ співробітник „Довідкового бюро”.
Відродження має багато аспектів, але головний з них – гуманізм. Гуманісти в своїх творах оспівують людину, звертаються до її розуму, почуттів. Вони працюють у таких центрах, як Флоренція, Венеція, Мілан, Рим, Феррара, Мантуя
/міста демонструють на карті/
ІІІ співробітник „Довідкового бюро”.
У кінці ХV-І третині ХVІст. починається Високе Відродження − вершина розквіту італійського мистецтва, проникнутого гуманізмом, вірою в творчі сили людини, розумний устрій світу, торжество прогресу.
Леонардо да Вінчі «Щастя приходить до того, хто багато працює»
Про численні таланти Леонардо да Вінчі вже багато що сказано. Він був художником, скульптором, архітектором, музикантом, анатомом, механіком, інженером і винахідником. В епоху Відродження він став уособленням італійської універсальної людини.
Проте у володінні багатьма талантами є і свої негативні сторони. Життя обмежене, і необхідно вирішувати, що є найважливішим. Хоча да Вінчі був генієм, він так і не зміг вирішити це питання для себе.
Ранні роки
Біограф Васаріс у своїй книзі «Життєписи знаменитих художників, скульпторів і архітекторів» наводить історію з ранніх років життя даа Вінчі. Один селянин попросив батька да Вінчі прикрасити щит у Флоренції. Батько передоручив це завдання своєму синові. Молодий да Вінчі обдумував, якого вигляду можна надати щиту, щоб він виконував свою жахаючу функцію. Він забрав щит у свою кімнату, де в нього була велика колекція жуків і змій. Щоб добитися жахаючого ефекту, він створив композиції з цих тварюк і стилізував їх. Потім він домалював дим і полум'я. У результаті на щиті з'явилися незліченні чудовиська. Ця робота забрала багато часу. Коли батько вперше поглянув на щит, він злякався. Да Вінчі сказав: «Щоб налякати ворога, картина повинна бути відповідною». Батько здивувався таланту свого сина і не захотів цей витвір мистецтва просто так дарувати. Тому він віддав селянинові інший щит, який купив. Робота його сина була продана одному торговцеві з Флоренції за сотню гульденів. Згодом його купив за 3 000 гульденів герцог Мілану.
«Таємна вечеря»
Однією з його шедеврів є фреска «Таємна вечеря», яка знаходиться в трапезній монастиря Санта-Марія-Деле-Граціє в Мілані. Щоб зобразити сцену тієї епохи, він заздалегідь вивчив традиції того часу. Він також поговорив з теологами.
Один італійський письменник-сучасник писав так про да Вінчі: «Зазвичай да Вінчі забирався на свій поміст з ранку. Від сходу сонця до ночі він не випускав пензлик із рук. Він навіть забував поїсти і поспати. Бувало, що протягом 3-4 днів він не робив жодного мазка, просто мовчки дивився на полотно протягом 1-2 годин, обдумуючи композицію картини. Іноді опівдні, коли розпечене сонце знаходилося в зеніті, я бачив, що він біг зі свого будинку до монастиря і влізав на поміст тільки для того, щоб зробити один-єдиний штрих».
Проте ці звички, пов'язані з прагненням до досконалості, деколи приводили до непорозумінь. Настоятель монастиря бачив, що робота да Вінчі просувається дуже поволі, і вирішив, що той не старанно працює. Він поскаржився герцогові.
Художникові довелося відповідати і пояснювати, що художник спочатку сушить голову над тим, як довести задумане до досконалості, і лише потім може приступити до роботи. На той момент були не готові лише особи Ісуса та Іуди-зрадника, а на пошук моделі повинно було піти багато часу. Але абат продовжував наполягати закінчити роботу раніше, і да Вінчі змалював обличчя Іуди з абата. Герцог посміявся і більше не турбував художника.
На створення цього шедевра епохи пішли довгі роки. Можливо, коли б не абат, було б витрачено ще більше часу. Багато істориків дотримуються думки, що закінчення «Таємної вечері» співпало з розквітом Ренесансу. Людське мистецтво досягло найвищої зрілості.
Вершиною творчості Леонардо да Вінчі є всесвітньовідома картина «Мона Ліза» або «Джоконда»
Вчені Амстердамського університету і фахівці зі США, вивчивши загадкову посмішку Джоконди за допомогою нової комп’ютерної програми, розгадали її склад: за їхніми даними, вона містить 83% щастя, 9% зневаги, 6% страху і 2% злості.
Мона Ліза ще довго була б відома лише витонченим знавцям образотворчого мистецтва, якби не її виняткова історія, яка забезпечила їй всесвітню популярність.
З початку XVI століття картина, придбана Франціском I після смерті Леонардо, залишалася у королівській колекції. З 1793 була розміщена в Центральному Музеї Мистецтв у Луврі. Мона Ліза завжди залишалася в Луврі як одне з надбань національної колекції.
У 1911 р. тут сталась подія, яка вразила весь світ. Вранці, у вівторок, 22 серпня художники, які прийшли копіювати „Джоконду”, не побачили портрету на місці. Звернулись до начальника охорони: „Де Джоконда?” Виявилося, що твір зник.
Пошуки не дали результатів. Та через два роки, коли про те, що сталося, почали забувати, історія отримала продовження в лавці флорентійського антиквара Альфреда Гері. Йому запропонували купити шедевр Леонардо да Вінч. Гері не повірив, але призначив зустріч і в якості експерта взяв на неї знавця італійського Відродження професора Поггі.
Зустріч сталась у скромному готелі „Триполі- Італія”, в крихітному номері 20, який може повноправно „носити” меморіальну дошку „Тут зупинялась найзагадковіша дама Європи”.
Поггі зрозімів, що перед ним справжня „Джоконда”. Викрадача заарештували. Ним виявився маляр Вінченцо Перуджі. Невдаху було засуджено на один рік ув’язнення. А „найзагадковіша дама” знову займає місце в „Квадратній залі”.
Рафаель Санті (1483 – 1520)
Його коротке життя було легким, сповненим успіхів і загального визнання. За двадцять років бурхливої діяльності він створив велику кількість живописних творів, які стали зразками довершеності і краси в мистецтві.
За пропозицією папи римського Рафаель береться за розпис станців Ватикану. Найвідомішим його товром цього переоду є «Афінська школа»
Відеофрагмент («Афінська школа» Рафаеля)
1515 р. Рафаеля відвідали в Римі «чорні ченці» з монастиря далекого глухого містечка П’яченце і замовили йому «Сікстинську Мадонну». Рафаель уперше в житті натягує на підрамник величезне полотно й власноруч пише свій шедевр, передоручивши всі ватиканські роботи своїм учням і помічникам. Всі найкращі якості сучасників, увесь досвід античності, всю глибину філософських ідей свого часу Рафаель втілив у «Сікстинській Мадонні», Це був витвір генія. Він працював радісно й швидко створив неповторний образ Богоматері. Про цю картину так писав російський поет Василь Жуковський: «Завіса розсунулася й таємниця небес відкрилася очам людини... У Богоматері, яка йде по небесах, не помітно жодного руху; але чим більше дивишся на неї, тим більше здається, що вона наближається».
Рафаель залишає заповіт людям. І це полотно робить його ім’я безсмертним... Юна Богоматір, ледве торкаючись ногами хмар, несе своє Дитя — вищу істоту, призначення якої — принести себе в жертву за гріхи людства в ім’я його спасіння. Босонога, проста вона спускається до людей, які чекають на її появу. Тисячні натовпи людей на мить зупинили Марію. Вона приголомшена. Ось Земля... І ці люди, які вб’ють її сина.
У лівому кутку картини стоїть тіара — знак величі й могутності Папи Римського Сікста. Папа спрямував свій погляд на Марію. Він забув все суєтне життя, незліченні свої гріхи. Поруч з Богоматір’ю Свята великомучениця Варвара, яка опустила свій погляд. Вона добре знає ціну людям, її бентежить шум натовпу. Їй трохи соромно. Адже вона також була людиною. Внизу два ангели з крилами. Вони за своє життя вже надивилися на цих дивних, смішних, а часом і страшних людей, які вічно просять чогось у неба. «Навіщо я прийшла зі своїм сином?» — думає Марія. Але так треба. І Мадонна, горда, благородна в своєму пориві, незважаючи ні на що, все таки спустилася на Землю.
Наразі «Сікстинська Мадонна» знаходиться в Дрезденській картинній галереї. До Німеччини вона потрапила 1753 р. — за дорученням саксонсько-польського короля Августа III була придбана у ченців монастиря Святого Сікста містечка П’яченце. Сума покупки становила близько 70 кілограмів золота. Коли картину внесли до тронного залу, король відсунув трон, що заважав проходу, сказавши: «Дорогу великому Рафаелю!». Картину розмістили на великій стіні Дрезденської галереї серед картин італійських майстрів.
...У ніч на 14 лютого 1945 р. під час бомбардування англо-американські ескадрильї змели з лиця землі Дрезден. Загинуло 30 000 мирних жителів, було спалено галерею... 8 травня 1945 року війська Першого Українського фронту (командуючий маршал І. Конєв) зайняли Дрезден. Одразу ж почалися пошуки скарбів галереї й інших музеїв. Вони і привели до штолень покинутих каменоломень за Ельбою. Саме сюди звезли художні скарби фашисти, коли вже було зрозуміло, що Німеччина війну програла. Скарби були розміщені в 53 тайниках, частина з яких була замінована. Коли генерал Сухарьов посилав підрозділ на пошуки скарбів, він сказав солдатам: «Пам’ятайте, якщо щось трапиться, людство вам не вибачить...». Коли відкрили ящик, в якому знаходилась «Сікстинська мадонна» перед людьми постала жінка дивної, неземної краси з божественним малюком на руках. І радянські солдати, які кілька років крокували важкими дорогами війни, зняли перед нею фуражки і пілотки
10 серпня 1945 р. Всі картини (їх 1240) привезли до Москви до Державного музею образотворчих мистецтв ім. Пушкіна на реставрацію. Процес «лікування» тривав 10 років. Роботою керували видатні вчені А. Губер, Б. Віппер і художник-реставратор П. Корін. З 1955 р. всі картини повернулися до Німеччини.
ІІ Світова війна принесла немало горя і страждань. Нацистська Німеччина, захоплюючи Європейські держави, грабувала шедеври, які там зберігались.
І журналіст. В колекції відомих польських аристократів Черторийських знаходилось багато картин. Серед них - „Дама з горностаєм” Леонардо да Вінчі, „Портрет молодого чоловіка” Рафаеля. Німці восени 1939 р. , окупувавши Польщу, знайшли колекцію.„Даму з горностаєм” і „Портрет молодого чоловіка” помістили в кабінеті польського генерал-губеронатора Ганса Франка. Після визволення Польщі картини зникли.
ІІ журналіст. Франка, як нацистського злочинця, було повішено в Нюрберзі. Дуже довго тривали пошуки картин. В замку Геккау виявили твір Леонардо і він був повернутий Польщі. Але „Портрету молодого чоловіка” в Геккау не знайшли. Пошуки зайшли в глухий кут. Нині допускають, що вона знаходиться в іменному сейфі у Швейцарії. А це означає, що пройде строк давності і в світі стане на один твір Рафаеля більше. Його візьмуть з тайника і, можливо, виставлять на продаж.
Мікеланджело Буонарроті (1475 – 1564)
6 березня 1475 року в невеликому містечку Капрезі у подести (градоправителя) Кьюзі і Капрезе народився хлопчик. У сімейних книгах старовинного роду Буонарроті у Флоренції зберігся докладний запис про цю подію щасливого батька, скріплений його підписом - ді Лодовіко ді Ліонардо ді Буонарроті Симоні. Батько віддав сина в школу Франчеське да Урбіно у Флоренції. Навчання йшло все гірше й гірше. Засмучений батько приписував це лінощам і небажанню, не вірячи в покликання сина. Він сподівався, що юнак зробить блискучу кар'єру, мріяв побачити його коли-небудь на вищих громадських посадах.
Але, зрештою, батько змирився з художніми схильностями сина і одного разу, взявши перо, написав: "Тисяча чотириста вісімдесят восьмого року, квітня 1-го дня, я, Лодовіко, син Ліонардо ді Буонарроті, вміщую свого сина Мікеланджело до Доменіко і Давида Гірландайо на три роки від цього дня на наступних умовах: згаданий Мікеланджело залишається у своїх вчителів ці три роки, як учень, для вправ у живописі, і повинен, крім того, виконувати все, що його господарі йому накажуть; як винагорода за послуги його платять йому суму у 24 флорини: шість протягом першого року, вісім - другого і десять - третього; разом 86 ліврів".
Мікеланджело був видатним архітектором, художником, скульптором.
Скульптура «Давид» вважається одним з найпрекрасніших зразків світової скульптури. Мікеланджело зобразив Давида не після перемоги над Голіафом, а перед битвою. Для Флоренції, яка в той час боролась за свою незалежність, «Давид», встановлений перед палацом Синьйорії, закликав до боротьби, до захисту Вітчизни .
Перу Мікеланджело належить розпис стелі сікстинської капели.
У житті Мікеланджело не знав ніжної ласки й участі, і це відбилося на його характері. Був момент в юності, коли він марив про особисте щастя і виливав своє прагнення в сонетах, але скоро він зжився з думкою, що воно йому не призначено. Тоді великий художник увесь пішов в ідеальний світ, в мистецтво, яке стало його єдиним коханням. "Мистецтво ревниве, - говорить він, - і вимагає всієї людини". "Я маю дружину, якій весь належу, і мої діти - це мої твори".
Буонаротті був і поетом, до нашого часу дійшло його багато віршів:
Творенье может пережить творца:
Творец уйдет, природой побежденный,
Однако образ, им запечатленный,
Веками будет согревать сердца.
Я тысячами душ живу в сердцах
Всех любящих, и, значит, я не прах,
И смертное меня не тронет тленье.
Відеофрагмент (останні роки життя Мікеланджело)
Вмираючи, Мікеланджело залишив короткий заповіт; як і в житті, він не любив багатослівності. "Я віддаю душу Богу, тіло землі, майно рідним", - продиктував він друзям. Мікеланджело помер 18 лютого 1564 року. Тіло його похоронене в церкві Санта-Кроче у Флоренції.
Помираючи, митець вважав, що він так і не досяг досконалості в творчості, а пізнав тільки її ази.
Ліна Костенко
Чекаю дня, коли собі скажу:
оця строфа, нарешті, досконала.
О, як тоді, мабуть, я затужу!
І як захочу, щоб вона сконала.
І як злякаюсь: а куди ж тепер?!
Уже вершина, де ж мої дороги?
...Він був старий. Старий він був. Помер.
Йому лизали руки епілоги.
Йому приснився жилавий граніт.
Смертельна туга плакала органно,
Він Богом був. І він створив свій світ.
І одвернувся: все було погано.
Блукали руки десь на манівцях,
тьмяніли фрески і пручались брили.
Були ті руки в саднах і в рубцях —
усе життя з камінням говорили.
Вже й небо є. А стелі все нема.
Пішли дощі. Хитались риштування.
Внизу ревла і тюкала юрма.
Вагою пензля металися вагання.
А він боявся впасти на юрму.
Сміялись в спину скіфи і етруски.
І він зірвавсь. Не боляче йому,
бо він розбився на камінні друзки.
І ось лежить. Нема кому стулить
його в одне на плитах базиліки...
Прокинувся. Нічого не болить.
Все віднялось. І це уже навіки,
Нажився він. І недругів нажив.
Було йому без року дев'яносто.
Життя стужив і друзів пережив,
і умирав зажурено і просто.
Важкі повіки... стежечка сльози…
і жаль безмірний однієї втрати:
“В мистецтві я пізнав лише ази.
Лише ази! Як шкода умирати...”
Земля пером. Чудний був чоловік.
Душа понад межею витривалості.
Щоб так шукати, і за цілий вік —
лише ази! — ні грана досконалості.
Ти, незглибима совісте майстрів,
тобі не страшно навігацій Лети!
Тяжкий був час. Тепер кого не стрів, —
усі митці, художники й поети.
Всі генії.
На вічні терези
кладуть шедеври у своїй щедроті.
Той, хто пізнав в мистецтві лиш ази,
був Мікеланджело Буонарроті.
Кінець ХV – І половина ХVІ століття були для Італії періодом економічного занепаду і іноземних вторгнень. Однак італійський народ продовжив боротьбу проти завойовників. Його творчі сили саме в цей період досягли найбільшого підйому, що знайшло відображення в культурі Високого відродження. В цей час творили такі генії, як Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті і Мікеланджело Буонарроті.
ІV. Закріплення нового матеріалу.
І. 1. Автор цього твору родом з Флоренції.
2. Крім цього твору, його автор розписав купол собору св. Петра в Римі.
3. Це скульптура.
4. Її висота 5,3 м.
5. Вона виставлена у Флоренції.
/„Давид”/.
ІІ. 1. Автор цього твору найпродуктивніший період свого життя провів в Римі.
2. Знаходиться у Ватиканському палаці.
3. Це розпис на стіні.
4. Зображені відомі грецькі філософи.
/„Афінська школа”/.
ІІІ. 1. Автор цього твору був всебічно обдарований.
2. Автор твору закінчив життя у Франції.
3. І нині точиться суперечка, хто зображений на картині.
4. Особу, зображену на картині, називають „найзагадковішою дамою Європи”.
Домашнє завдання:
параграф 5
Немає коментарів:
Дописати коментар