10 клас Громадянська освіта

 Громадянська освіта, 10 клас

Узагальнююча робота №4

з теми: «Демократичне суспільство та його цінності»

І варіант

І рівень (1 тестове завдання = 0,5 бала, 6 тестових завдань = 3 бали)

1. Яке із цих понять позначає участь громадян у діяльності органів державної влади, прийнятті й реалізації політичних рішень через обраних представників?

а) загальна демократія;

б) пряма демократія;

в) представницька демократія;

г) народна демократія.

2. За якої виборчої системи передбачається такий порядок визначення результатів голосування, коли розподіл мандатів між партіями здійснюється відповідно до кількості отриманих ними голосів?

а) представницька;

б) мажоритарна;

в) пропорційна;

г) змішана.

3. Неодмінною ознакою демократичного політичного режиму є…

а) наявність вільних виборів до законодавчих органів влади;

б) панування національної ідеології;

в) поділ на гілки влади;

г) існування в державі конституції.

4. Зорієнтована на громадські інтереси діяльність членів соціуму, що приводить до співпраці, солідарності, взаємної довіри між індивідами, є обов'язковим атрибутом…

а) громадянського суспільства;

б) демократичного суспільства;

в) публічного суспільства;

г) вільного суспільства.

5. Яка із зазначених характеристик типово не притаманна місцевому самоврядуванню?

а) посередництво між місцевим населенням та державними органами влади;

б) втілення в життя механізму реалізації населенням своїх громадянських прав;

в) покладання у вирішенні справ на державу;

г) адаптація розпоряджень верховної влади до місцевих реалій.

6. Одним із головних принципів функціонування місцевої громади є …

а) співпраця різних людей заради спільної користі;

б) задоволення власних потреб за допомогою інших людей;

в) доступ до використання державних ресурсів;

г) проживання на спільній території.

ІІ рівень (1 завдання = 1 бал, 3 завдання = 3 бали)

7. Дайте визначення поняття «Політична партія».

8. Перечисліть види виборів за метою проведення.

9. Назвіть цінності демократії.

 

 

 

ІІІ рівень (1 завдання = 1,5 бали, 2 завдання = 3 бали)

10. Установіть відповідність між видом громадської діяльності та віком:

а)	політична партія;	1	з 6 до 14 років;
б)	молодіжна громадська організація;	2	з 6 до 10 років;
в)	дитяча молодіжна організація.	3	з 18 років;
		4	з 14 до 28 років.

11. Яку участь ви особисто берете у самоврядуванні в школі?

IV рівень (1 завдання = 3 бали)

12. Чому волонтерство у 2014 році стало «рятувальним колом» України? Як сьогодні волонтерство допомагає вирішувати основні проблеми? Чи готові ви вступити у волонтерський рух?

 

 

10 клас всесвітня історія

 

Урок 28. ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

• показувати на історичній карті країни Латинської Америки;

• характеризувати особливості розвитку провідних країн Латинської Америки;

• тлумачити та застосовувати поняття і терміни: латифундизм, хунта.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ УРОКУ

Повідомлення теми та цілей уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Робота з поняттями

Латинська Америка — частина Північної, Центральної та Південної Америки, розташована на південь від кордонів США. Ця частина Америки була об’єктом колонізації з боку Іспанії і Португалії. Мови цих держав — іспанська і португальська — виникли на основі давньої латині, що дало підстави називати регіон Латинською Америкою.

Робота з картою

• Розгляньте карту «Світ у 1920-1939 роках» і виконайте завдання.

1. Назвіть незалежні держави Латинської Америки.

2. Назвіть країни, які були колоніями провідних країн світу. Визначте держави-метрополії.

Бесіда

• Як ви вважаєте, які наслідки мала Перша світова війна для країн Латинської Америки?

III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

На початку XX ст. у Латинській Америці існувало 20 незалежних держав. Дві третини території Латинської Америки займали три держави — Бразилія, Аргентина та Мексика, де мешкало близько 60% усього населення регіону. Панівне становище у політичному житті посідали різні угруповання латифундистів — нащадків іспанських і португальських дворян-колонізаторів, які використовували працю безземельних селян (в основному індіанців) та негрів-рабів (рабство у деяких країнах існувало до кінця XIX ст.).

IV. СПРИЙНЯТТЯ ТА УСВІДОМЛЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Робота з картою

• Розгляньте карту «США та країни Латинської Америки у міжвоєнний період» і виконайте завдання.

Назвіть країни:

1) у яких переважав вплив Великої Британії;

2) у яких переважав вплив США;

3) де було встановлено диктаторські режими;

4) де відбувався швидкий розвиток економіки (свою думку поясніть);

5) де відбулась земельна реформа;

6) де було здійснено імпортозамінну індустріалізацію.

Робота з історичною інформацією

• Об’єднавшись у 3 групи, опрацювати інформацію й відповісти на запитання.

1-ша група

1. Особливості економічних і політичних процесів у Латинській Америці

...Так склався своєрідний уклад життя країн Латинської Америки, центром якого стали великі земельні володіння, латифундії, а їхніми господарями — нащадки іспанських дворян, котрі переселилися й використовували працю безземельних селян — пеонів, індіанців, а головне негрів-рабів... Незалежні латиноамериканські держави утворилися ще на початку XIX ст. Тут утвердилася республіканська форма правління. Конституції країн регіону зазвичай наслідували Конституцію США. Законодавча влада належала здебільшого Національному конгресу, що мав дві палати: сенат і палату депутатів. Главою держави й керівником уряду був президент, обраний загальним голосуванням. Проте парламентаризм і демократія багато в чому залишалися формальними. Будь-яке реальне поширення прав і свобод загрожувало існуванню латифундій. Влада в цих республіках належала різноманітним кланам латифундистів і набувала форми особистої влади вождя (каудильйо), який безпосередньо спирався на армію. Величезну роль у житті латиноамериканських країн відігравала верхівка армії — генерали та офіцери, які найчастіше походили з середовища землевласницької аристократії. Армійська верхівка часто-густо визначала напрямок політики країни, здійснювала військові перевороти і ставила біля керма того чи іншого каудильйо.

Запитання

1. У чому полягала особливість колонізації Латинської Америки?

2. Як ви розумієте поняття «латифундизм»?

3. Якою була форма державного правління в більшості країн?

4. У чому полягала причина нестійкої політичної ситуації в країнах Латинської Америки?

Робота з поняттями

Латифундія — велике приватне земельне володіння, помістя.

2-га група

Расовий склад та особливості соціального становища країн Латинської Америки

...Процеси міжрасового змішування призвели до появи значної кількості мулатів (нащадків білих і негрів) і метисів (нащадків білих та індіанців), які на початку XX ст. становили більшість населення Латинської Америки... Для Латинської Америки тих років були характерними різкі соціальні контрасти. Місцева олігархія купалася в розкошах, а основні маси промислових робітників і працівників села ледь животіли. Переважній більшості селян були недосяжні одяг і взуття фабричного виробництва. Зібраного врожаю вистачало лише на то, щоб прогодуватися. їхні діти не ходили до школи. Мільйони родин голодували. Околиці Буенос-Айреса, Сантьяго та інших столиць були оточені «кварталами бідноти», забудованими саморобними хатками з каменю, шматків бляхи та фанери. У цих районах не було ані електрики, ані каналізації, часто спалахували епідемії, що позбавляли життя сотні тисяч людей. Основна маса населення була неписьменною...

Запитання

1. Ким була переважна більшість населення латиноамериканських країн на початку XX ст.?

2. У чому полягала особливість соціальної структури країн Латинської Америки?

3-тя група

1. Вплив інших держав на економіку Латинської Америки

В економічній сфері країни Латинської Америки через їхній загалом аграрний розвиток залежали від Великої Британії (протягом XIX ст.), а починаючи з повоєнного періоду — від США... із 20 латиноамериканських республік найвпливовішими й великими були Бразилія, Аргентина і Мексика. Державами з великими потенційними можливостями були Венесуела, Перу, Чилі. Частка колоніальних володінь, що належали США, Франції, Великій Британії та іншим країнам, була незначною (всього 2,5% території, до 4,5% населення). У той період система ринкових відносин майже повністю сформувалася в Аргентині, Уругваї, Чилі, Мексиці, Бразилії, а в Болівії, Парагваї вона лише зароджувалась. У межах світової господарської системи Латиноамериканський регіон відігравав роль аграрно-сировинної ланки. Країни Латинської Америки вивозили продукцію гірничодобувної промисловості, сільськогосподарську сировину і продовольство, а завозили машини, обладнання і споживчі товари. Кожна з них виробляла здебільшого щось одне: Бразилія — каву, Аргентина — збіжжя і м’ясо, Чилі — мідь і селітру, Болівія — олово, Перу — срібло і бавовну, Венесуела — нафту і залізну руду, Коста-Ріка і Гватемала — банани. Все це створювало виняткову залежність економіки латиноамериканських країн від кон’юнктури світового ринку.

Запитання

1. Від яких держав світу найбільше залежали латиноамериканські країни? Чому, на вашу думку?

2. Чому країни Латинської Америки залежали від кон’юнктури світового ринку?

3. Якою була спеціалізація латиноамериканських країн?

2. Уривок з книги «Історія Бразилії»

«1922 року в країні вироблено 826400 тонн цукру, 70896 тонн тютюну. 1923 року виробництво бавовни становило 107256800 тонн.

Сільськогосподарське виробництво охоплювало 1921 року 7,4% території штату Сан-Пауло, 5% — штату Ріу-Гранді-ду-Сул, менше 2% — штату Мінас. У всій іншій Бразилії використовували лише 0,24% території земель.

За статистичними даними від 1925 року, обсяги зовнішньої торгівлі становили 875 млн доларів, з яких імпорт — 395 млн доларів, експорт — 480 млн доларів. Серед іноземних компаній, які діяли в Бразилії, нараховували 16 провідних американських фірм: «Дженерал моторе», «Форд», «Джонсон енд Джонсон», «Дженерал електрик», «Дюпон», «Інтернешнл Харвестер» та ін.».

Завдання та запитання

1. Проаналізуйте, у чому полягали особливості аграрного розвитку країни.

2. Поясніть, чому в Бразилії зростав експорт сировини.

3. Про що свідчить той факт, що в Бразилії діяли 16 провідних американських фірм?

Робота з таблицею

Країна	Особливості політичної ситуації
Аргентина	До 1916 р. країною управляли консерватори, яких підтримували латифундисти. Період їхнього правління характеризувався бурхливим розвитком економіки, що перетворив Аргентину на одного з найбільших виробників м’яса і зерна у світі; цей час позначено стрімким зростанням населення країни, розвитком освіти і культури. 1912 р. було прийнято закон про загальне виборче право і таємне голосування. Цей закон дав змогу партії більшості, радикалам, домогтися обрання на посаду президента свого лідера І. Іригойєна. Прихильники Ірігойена, за яким пішла більшість радикалів, наполягали на подальшому проведенні реформ, розрахованих на ослаблення позицій іноземного капіталу і поміщицько-буржуазної олігархії. За свого правління (1916-1922) Іригойєну вдалося відстояти нейтралітет Аргентини під час Першої світової війни; приділяв значну увагу питанням соціального забезпечення та освіті. Після шестирічної перерви був знову обраний президентом країни
Чилі	У Першій світовій війні Чилі оголосила нейтралітет. До кінця війни головним торговельним партнером Чилі стали США. У Чилі загострилася внутрішньополітична обстановка: посилюється боротьба радикалів, комуністів, соціалістів, демократів. У вересні 1924 р. група офіцерів здійснила військовий переворот під гаслами створення сильного уряду. Хунта, що захопила владу, оточила себе прихильниками авторитарної влади, реформістів і радикалів. Попри прогресивну Конституцію, прийняту 1925 р., передове трудове законодавство, реальна влада в країні дедалі більше зосереджувалася в руках Ібаньєса дель Кампо, який обійняв посаду військового міністра. 1927 року, ставши президентом країни, він установив режим особистої диктатури (1927-1931 рр.)
Куба	1925 року президентом країни було обрано Херардо Мачадо-і-Моралеса, який установив в країні диктаторський режим і розпочав жорстокі репресії проти демократичного руху. Мачадо створив урядову федерацію трудящих і наслідував приклад італійського фашизму, називаючи себе «Антильським Муссоліні»
Нікарагуа	Встановлено диктаторський режим після придушення руху патріотів на чолі з Аугусто-Сесаром Сандіно. Владу захопив командувач національної гвардії Анастасіо Сомоса, спираючись на американську військову і економічну допомогу, аристократію і добре озброєну і навчену гвардію на чолі з офіцерами, які перетворились на закриту привілейовану касту. Диктатура клану Сомоси проіснувала в Нікарагуа понад 40 років

Запитання

1. У яких країнах були встановлені диктаторські режими?

2. Чому в цих країнах перемогли авторитарні диктаторські режими?

V. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ УЧНІВ

Бесіда

1. Назвіть особливості економічних і політичних процесів у країнах Латинської Америки.

2. Назвіть найбільш одіозних латиноамериканських диктаторів.

3. Покажіть на карті країни Латинської Америки.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний матеріал підручника.

8 клас всесвітня історія

 

Ми,  Сигізмунд  Август,  …оголошуємо  даною  грамотою  таке:  нам відомо, що всі чини королівства часто нагадували славної пам’яті батькові нашому Сигізмунду, королю польському, і просили його на сеймах і в інших випадках, щоб завершено було те з’єднання, або унія, Великого князівства Литовського з королівством Польським... Знаючи, що це об’єднання приносило велику славу і користь обом народам, ми спрямували на цю справу нашу думку  і призначили без подальшого  зволікання спільний сейм, щоб на майбутнє унія не тільки не могла бути перервана  і  розладнана,  а щоб  приносила  такі  плоди,  які  б  могли  дати польському й литовському народам насамперед якомога більший і міцний мир і збереження в цілості. На …сеймі з’явилися особисто всі пани сенатори, духовні і світські 

 Урок № 24

Тема. Річ Посполита у XVI ст.

Мета: сформувати уявлення учнів про Польщу у XVI—XVIІ ст.; створити умови для розуміння характерних рис державного устрою Речі Посполитої; розглянути економічне життя, напрямки зовнішньої політики, вплив Реформації та Контрреформації на Річ Посполиту;  розвивати вміння самостійної роботи з підручником, узагальнювати та робити висновки; виховувати інтерес до історії сусідніх держав.

Основні поняття та назви: фільварок, магнат, шляхта, шляхетська республіка, « вільне вето», сейм, Люблінська унія, Річ Посполита, греко-католицька церква, «Великий потоп».

Основні дати та події: 1569 р. — Люблінська унія, утворення Речі Посполитої, 1558—1583 рр. — Лівонська війна, 1596 р. — Берестейська унія, 1621 р. — Хотинська війна.

Тип уроку: комбінований

Хід уроку

І.Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

Тестові завдання

1.Столицею Османської імперії в 1453 році стало місто:

а) Адана;   б)Ізмір;  в)Стамбул;   г) Анкара

2.Хто з османських правителів керував державою в період з 1520р. по 1566р.?

а) Селім І Грізний;  б)Сулейман І Пишний;   в) Селім ІІ;   г) Осман ІІ

3. Укажіть, про кого йдеться.

За часів його правління Османська імперія досягла вершини своєї могутності. У результаті численних війн значно розширив її територію. Реформував адміністрацію, армію, фінансову сферу. Був меценатом і поетом. Його четвертою дружиною була Гюрем Султан, яку в Європі знали під іменем Роксолана.

а) Аббас I    б) Селім I      в) Надір                   г) Сулейман I

4. Перша перемога Сулеймана Пишного під час походу в Європу?

а) взяття Белграда;    б) битва під Могачем;   в) облога Відня;   г) Хотинська війна

5. Хто такі гайдуки?

а) українські повстанці;   б) повстанці в Болгарії та Сербії;  в) турецьке військо;  г) полонені

6. Що впливало на розвиток культури в Османській імперії?

а) іслам;   б) християнство;  в) «революція цін»;  г) реформація.

 

Заслухати доповідь учня « Розвиток культури Османської імперії в XVI-XVII ст»

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

 У той час, коли в Європі почав формуватися абсолютизм, селяни ставали вільними, а культура розвивалася в дусі Відродження, в Речі Посполитій час завмер на позначці «Середньовіччя». Повна назва Польщі звучить, як «Польська Річ Посполита». У людини, незнайомої з тонкощами польської мови, це напевно викликає досить зрозуміле непорозуміння. Що ж означає ця сама Річ Посполита, і чому Польща називається саме так, а не інакше?

 

IV. Вивчення нового матеріалу

План вивчення нового матеріалу

1.  Люблінська унія 1569 р.

2. Державний устрій Речі Посполитої в XVI ст.

3. Економічний розвиток у XVI ст.

4.Реформація і Контрреформація в Речі Посполитій.

5. Зовнішня політика Речі Посполитої. «Великий потоп»

 

1.Люблінська унія 1569р.

Боротьба з Московським царством, намагання поширити католицтво та отримати нові землі привели Польщу до об’єднання з Великим князівством Литовським, яке самостійно було не здатне протистояти Московському царству та Кримському ханству. У 1569 р. була підписана Люблінська унія, що об’єднувала держави та проголошувала створення Речі Посполитої. 

Учитель пропонує учням прочитати документ і відповісти на запитання.

Текст 1. Із рішення Люблінського сейму (1569 р.)

всі  інші чини польського  і литовського народів  і, за нашим дозволом і згодою,  після  взаємних  між  ними  нарад,  дотримуючись  цілком  усіх привілеїв, закінчили всю цю справу унії між ними у братерській любові, і ця унія викладена нами за згодою всіх тих чинів обох народів (Історія України. Хрестоматія. 7–11 клас. — К., 1996 — С. 53).

1.  Поясніть поняття «унія».

2.  Назвіть спільні органи нової держави.

3.  Хто мав право засідати в сеймі?

Робота з шаблоном – атласом

Учитель  пропонує  учням виконати завдання на ст. 11 в шаблоні- атласі

2.Державний устрій Речі Посполитої

За Люблінською унією Річ Посполиту очолював монарх (король польський і великий князь литовський), якого обирали на спільному польсько-литовському сеймі та коронували в Кракові. Найвищим законодавчим органом Речі Посполитої був з’їзд шляхти — сейм, що обирав короля.

Король призначав чиновників, впливав на церкву через призначення єпископів, вів активну зовнішню політику, видавав закони тощо. У боротьбі за владу королі почали сильніше спиратися на шляхту, розширюючи її привілеї. Це спричинило зростання ролі шляхти та зменшення влади короля. Постанова 1505 р. позбавила короля права видавати закони та приймати важливі рішення без палат сейму. Таким чином, особливістю політичного розвитку Польщі в XVI ст. стало формування державного устрою, який отримав назву «шляхетська демократія».

Шляхта обирала короля на сеймі. Голова держави мав обмежені права, адже не міг приймати важливих рішень без згоди сейму. Фактична влада в державі належала магнатам.

Вищим державним органом був сейм, що складався з двох палат — Сенату (магнати, що обіймали вищі державні посади, та представники вищого духовенства) та Посольської ізби (депутати, які обиралися на сеймиках — з’їздах місцевої шляхти). Таким чином, Сенат перебував під контролем магнатів, а Посольська ізба була виразником інтересів шляхти.

Розповідь  про  державний  устрій  супроводжується  демонстрацією схеми.

 

Боротьба різних політичних груп призвела до того, що країна дедалі більше ставала безконтрольною. Вибори короля могли тривати рік або два. Після встановлення у 1652 р. порядку «вільного вето», за яким усі рішення повинні були ухвалюватися одноголосно (досить було одному депутату сейму виголосити «вето», і рішення не приймалося), у державі настала політична анархія — Річ Посполита стрімко рухалася до занепаду.

3.Економічний розвиток у XVI ст.

Учитель пропонує учням, опрацювавши відповідний матеріал підручника, визначити особливості економічного розвитку Речі Посполитої. + виписати визначення «фільварок»

4. Реформація і Контрреформація в Речі Посполитій.

У житті Польщі католицька церква відігравала важливу роль. Вона була одним із найбільших землевласників (у XVI ст. їй належала майже п’ята частина земель). Духовенство становило привілейований прошарок та брало активну участь у політичному житті країни.

На початку XVI ст. у Польщі починає поширюватися Реформація — спочатку у формі лютеранства, а потім — кальвінізму. Особливістю протестантизму в Польщі була активна роль шляхти. Селяни залишилися осторонь реформаційного руху. Міста не стали центрами боротьби з католицизмом. Протестанти вимагали підпорядкування церкви королю, секуляризації церковних земель та власності, скасування десятини та введення оподаткування для духовенства. У середині XVI ст. сейм за підтримки короля звільнив шляхту від сплати десятини і встановив свободу віросповідання.

У другій половині XVI ст. контрреформаційний рух почав перемагати. Для цього були свої причини: проти Реформації виступила королівська влада; поширювалася діяльність єзуїтів; селянство залишилося католицьким; об’єднання Литви та Польщі задовольнило земельні інтереси польського дворянства; залишалося актуальним питання боротьби з православ’ям на українських і білоруських землях та протистояння мусульманству Османської імперії та Кримського ханства.

Активно підтримав католицизм король Стефан Баторій, а за правління фанатичного католика Сигізмунда III протестантизм майже припинив поширюватися в Польщі. Протестантам було заборонено обіймати державні посади, а створена єзуїтами система освіти практично витіснила протестантизм.

Ще одним напрямком діяльності католицької церкви в Польщі була боротьба з православною церквою. Її результатом стало укладення Берестейської унії у 1596 р., унаслідок чого відбулося об’єднання католицької та православної церков і створення уніатської (греко-католицької) церкви, підлеглої Риму, що зберігала обряди й мову богослужіння та набула поширення на західноукраїнських землях. Агресивна політика покатоличення стала однією з причин Національно-визвольної війни 1648—1654 рр.

5. Зовнішня політика Речі Посполитої. «Великий потоп»

У першій половині XVI ст. Польська держава проводила активну зовнішню політику, у результаті якої державі довелося воювати на декілька фронтів.

Протистояння з Московською державою переросло у Лівонську війну, коли Литва підтримала Лівонський орден. Результатом стала поразка Івана IV та приєднання до Речі Посполитої Лівонії (Прибалтики). Наступне протистояння відбулося на початку XVII ст., коли польські війська під час Смутних часів підтримали Лжедмитрія та навіть деякий час контролювали Москву. Хоча польські війська і були розбиті під Москвою, до складу Польської держави увійшли Смоленські та Чернігово-Сіверські землі. 

У боротьбі за Балтійське море Польщі довелося вести війну зі Швецією. Війна з перемінним успіхом та перервами тривала протягом 1600—1635 рр. Польща повинна була залишити Ригу з Ліфляндією, які відійшли Швеції. Результати війни не влаштовували обидві сторони, тому невдовзі війна спалахнула знову. У 1655 р. шведські війська вторглися в Польщу й захопили практично всю країну. Цей період у Польщі називають «Великим потом». Поляки зуміли об’єднатися та уклали мир зі шведами, але втратили Прусське королівство.

Ще одним напрямком зовнішньої політики Польщі став турецький. До приєднання українських земель відносини Польщі та Османської імперії були більш нейтральними. Але агресивна зовнішня політика обох таборів і походи українських козаків призвели до війни.

У 1620 р. польські війська, що вторглися у Молдову, були розбиті під Цецорою. А наступного року польсько-козацьке військо зупинило османську армію під Хотином. Підписаний мир не отримав протистояння. Відбулося ще декілька війн, у яких активну участь брали козаки — як на боці Речі Посполитої, так і на боці Османської імперії. У 1683 р. польське військо на чолі з королем Яном III Собеським врятувало Відень від турецької облоги, і до кінця XVII ст. турецька агресія була остаточно зупинена.

У результаті численних воєн та анархії територія Польщі суттєво зменшилася, а кількість населення скоротилася з 4,5 млн осіб до 1,8 млн. Держава потрапляє в залежність від сусідів і наприкінці XVIII ст. припиняє своє існування.

складається узагальнююча таблиця на дошці.

Зразок відповіді

Участь Речі Посполитої у війнах

Держава-противник	Події
Московська держава	Лівонська війна (1558—1583 рр.) — приєднання до Речі Посполитої Лівонії (Прибалтика). Втручання в Смутні часи (1609—1612 рр.) — отримання Річчю Посполитою Смоленських і Чернігово-Сіверських земель. 1648—1667 рр. — московсько-польські війни, результат — Андрусівське перемир’я (1667 р.)
Швеція	Польсько-шведська війна. Втрата Річчю Посполитою більшої частини Лівонії. «Шведський потоп» — вторгнення шведів — захоплення Польщі — повстання поляків і звільнення країни
Туреччина	Три війни (1614—1621, 1671—1676, 1683—1699 рр.). Розгром поляків під Цецорою, розгром турків під Хотином, активна участь козаків — як на боці поляків, так і на боці турків. Видатні особистості — Петро Конашевич-Сагайдачний, Петро Дорошенко

 Безперервні  війни  виснажували  країну,  підривали  її  політичне  становище. У середині ХVІІ ст. на долю Поьщі випали великі випробування, які поляки назвали „Великим потопом”. Країна опинилась на межі зникнення з політичної карти світу. Початок цьому поклоло протистояння влади з українським козацтво, яке розпочало збройну боротьбу за відстоювання свої привілеїв і стало на захист українського народу і церкви проти утисків поляків. Переодичні повстання кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. зрештою вилилися у Національно-визвольну війну українського народу під проводом Б.Хмельницького, що розпочалася у 1648 р. 

Останній спалах Речі Посполитої припадає на час правління короля Яна Собеського. Ще будучи гетьманом (головнокомандуючим армії) він завдав чергової поразки туркам на Поділлі і у 1683 р. врятував Відень від останньої турецької облоги. Тим самим було остаточно зупинено турецьку агресію в Європі і відновлено південні кордони Польщі (1699 р.).

Проте вже на початку ХVІІІ ст. Польща опинилася в залежності від сусідніх держав, а наприкінці соліття перестала існувати як самостійна держава: її територію було переділено між Росією, Австрією та Пруссією.

V. Закріплення знань учнів

Учитель пропонує учням, використовуючи знання з історії України  знання, отримані на цьому уроці, відповісти на питання.

•  Як  змінилося  становище  українських  селян  після  проголошення Речі Посполитої?

VІ. Домашнє завдання

1.  Прочитати 19 параграф, відповіді на питання ст. 154 ( усно)

2.  Підготувати повідомлення про Івана Грозного.

 

( Підручник - Всесвітня історія : підруч. для 8 класу загальноосвіт. навч.

закладів / О. В. Гісем, О. О. Мартинюк. — Х. : Вид-во «Ранок»,

2016. — 256 с. : іл.)