3.04.2020
9 клас.Всесвітня історія
Тема уроку:Розвиток культури і повсякденнє життя  кінець ХVIII- початок ХХ ст.
Наука і техніка.

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

• показувати на карті місця діяльності основних освітніх, наукових і культурних організацій; визначних архітектурних споруд;

• характеризувати особливості процесу розвитку освіти, науки й культури в Україні у цей період;

• пояснювати суперечливі процеси модернізації розвитку освіти й культури;

• висловлювати судження щодо діяльності В. Каразіна, М. Максимовича, М. Остроградського,

• називати дати відкриття університетів в українських землях;

• пояснювати й застосовувати терміни і поняття: «національна ідея», «романтизм», «класицизм».

Тип уроку: засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ УРОКУ

Повідомлення теми та мети уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Бесіда

1. Чи є підстави стверджувати, що український національний рух у середині XIX ст. був складовою європейського революційного процесу?

2. Доведіть, що революція 1848 р. суттєво прискорила розвиток українського національного руху.

3. Визначте напрями діяльності Головної руської ради, охарактеризуйте їх.

4. У чому полягає головне значення революції 1848-1849 рр. для Західної України?

5. Поясніть причини змагання українського національного руху з польським. У чому воно проявлялося?

III. СПРИЙНЯТТЯ ТА УСВІДОМЛЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Робота з підручником

• Прочитати текст підручника, визначити позитивні й негативні чинники, що впливали на розвиток культури України в першій половині XIX ст.

Орієнтовна відповідь

Позитивні чинники	Негативні чинники
• Українська культура розвивалася як єдине ціле, як культура українського народу. • Із середовища народу вийшли талановиті вчені, які працювали в різних галузях науки і мистецтва. • Зникнення турецько-татарської загрози. • Розвиток промислового виробництва. • Виникнення інтелігенції. • Позитивний вплив європейської культури. • Поширення романтизму	• Українські землі були поділені між двома державами: Росією та Австрією. • Антиукраїнська політика Російської та Австрійської імперій гальмувала культурний розвиток України. • Російський уряд запровадив цензуру на видання літератури українською мовою. • Остаточна втрата ознак державності. • Підпорядкування Православної церкви Московському патріархатові

Вправа «Два по два — чотири»

Учні обирають з негативних і позитивних чинників по одному, що найбільше вплинули на розвиток української культури.

1. Об’єднатися в пари. Обрати від пари два (негативний і позитивний) чинники, дійти спільної думки.

2. Об’єднатися в групи по чотири, обрати від групи два чинника, представити класу.

3. Визначити, які чинники, на думку класу, виявилися найзначущими для розвитку української культури першої половини XIX ст.

Робота з поняттями

• Романтизм — напрям у літературі й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини; увага до особистості, її індивідуальних ознак; неприйняття буденності й звеличення «життя духу».

• Класицизм — напрям в європейському мистецтві. Його представники орієнтувалися на античне мистецтво, яке проголошувалося ідеальним, класичним, гідним наслідування.

Робота з текстовою таблицею

• Слухаючи розповідь учителя, скласти таблицю.

Орієнтовний вигляд таблиці

Особливості розвитку культури

1. Відбувається становлення національної культури.

2. Нерівномірність культурного розвитку різних регіонів України.

3. Узгоджена діяльність інтелігенції Заходу і Сходу України.

4. Серед представників української культури замість нащадків козацької старшини посіли місце представники інтелігенції

Завдання

• Поясніть логічний зв’язок: промислова революція ---> розвиток освіти.

Робота з історичним джерелом

1. Проаналізуйте документ і визначте, якою була урядова політика в освітній сфері.

2. Чому царський уряд так боявся освіченості українського народу?

Із висловлювання Міністра народної освіти О. С. Шишкова «...Наставлять земледельческого сына в риторике было бы приуготовлять его быть худым и бесполезным или еще вредным гражданином. Но правила и наставления в христианских добродетелях, в доброй нравственности нужны всякому, не выводят никого из определенного ему судьбою места и во всех состояниях и случаях делают его и почтенным, и кротким, и довольным, и благополучным.

Научить грамоте весь народ... имело бы больше вреда, чем пользы».

Складання тез за розповіддю учителя

Орієнтовний вигляд тез Освіта

Початкова

1. Парафіяльні ніколи — для дітей найнижчих станів, які існували при церквах, навчання тривало 1 рік;

2. Повітові училища — для дітей дворян, купців, заможних ремісників, у яких навчання тривало 2-3 роки.

Середня

1. Губернські гімназії — навчалися діти дворян і чиновників. Навчання тривало 7 років (Чернігів, Одеса, Херсон, Київ і т. д.).

2. Приватні пансіонати.

3. Інститути шляхетних дівчат.

Проміжне місце між гімназіями та університетами посідали ліцеї. 1817 р. — Рішельєвський ліцей в Одесі;

1820 р. — Ніжинський ліцей, 1832 р. перетворений на Гімназію вищих наук.

Вища

Університети. Навчалися діти дворян.

1805 р. — Харківський університет, засновник В. Каразін.

1817 р. — Львівський інститут Оссолінських.

1819 р. — Києво-Могилянську академію перетворено на духовну академію.

1834 р. — Київський університет Святого Володимира. Історичний факт

1856 р. на підвладних Російській імперії українських землях офіційно числилося 1 300 початкових шкіл, де навчалося 67 тис. учнів; 18 гімназій з 4 тис. учнів. Якщо врахувати, що на них проживало 13.5 млн осіб, то в Україні на сто мешканців припадало 0,61 учня, у Росії — 0,7, у США — 20, у Франції та Англії — 9,1 учня.

• Зробіть висновки з наведених фактів.

Робота з текстовою таблицею

• Слухаючи розповідь учителя, скласти таблицю.

Орієнтовний вигляд таблиці

Особливості розвитку науки

Прізвище діяча	Досягнення
Дмитро Бантиш-Каменський, історик	4-томна «История Малой России»
Прізвище діяча	Досягнення
Микола Костомаров, історік	«Богдан Хмельницький», «Руїна». Очолював Кирило-Мефодіївське товариство, професор Київського університету
Микола Маркевич, історік	«Історія Малоросії» — думка державної незалежності України
Михайло Максимович, історик, фізіолог, етнограф	«Малоросійські пісні». Переклав українською «Слово о полку Ігоревім». Досліджував «Повість минулих літ», «Руську Правду». Перший ректор Київського університету
Тимофій Осиповський, математик	3-томний «Курс математики»
Михайло Остроградський, математик	Започаткував Петербурзьку математичну школу
Ізмаїл Срезневький, філолог, славіст, історик	1842 року став першим професором-славістом у Харківському університеті, де читав курси з історії та слов’янських мов
Василь Каразін, винахідник, освітній діяч	Ініціював заснування Харківського університету (1805) та Філотехнічного товариства (1811-1818) для поширення досягнень науки, техніки та розвитку промисловості в Україні

Робота з біографічними довідками

Михайло Максимович (1804-1873) — український вчений-енциклопедист, історик, філолог, етнограф, ботанік, поет зі старшинського козацького роду на Полтавщині. Перший ректор Київського університету. Максимович був ученим широкого діапазону — від ботаніки до історії. Його наукові праці в царині природознавства, опубліковані в 1820-1830-х рр., не лише відповідали рівневіі тогочасної науки, але й прокладали для неї методологічні шляхи.

Михайло Остроградський (1801-1862) — видатний український математик, походив із козацько-старшинського роду Остроградських. Навчався в Харківському університеті. Працював переважно у Франції і Росії. Професор Петербурзького університету та Морського кадетського корпусу, член Петербурзької АН, Паризької, Римської й Туринської Академій наук. Автор 40 праць з математичного аналізу. Світ знає його дослідження з теорії чисел алгебри, теорії ймовірностей та варіаційного числення. Приятелював з Т. Шевченком. ЮНЕСКО у 2001 р. внесла М. Остроградського до переліку видатних математиків світу.

Василь Каразін (1773-1842) — український вчений, винахідник, громадський діяч. Засновник першого у Східній Україні Харківського університету (1805), ініціатор створення одного з перших у Європі Міністерства народної освіти, автор ліберальних проектів реформування державного устрою і народного господарства. Праці з агрономії, конструювання сільськогосподарських машин. Зробив численні відкриття в галузі органічної і неорганічної хімії, першим запропонував створення мережі метеорологічних станцій по всій державі.

IV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.

3.04.2020
 11 клас Всесвітня історія
Тема уроку: Освітні системи.
Університети як автономні осередки науки і освіти. 
СЕКЦІЯ І ВИЩА ОСВІТА: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ.
Хід уроку: Лекція вчителя
РОЛЬ СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН У СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ В. В. Іваненко СУСПІЛЬНА МІСІЯ СУЧАСНОГО КЛАСИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ Однією із сутнісних ознак нашого глобалізованого світу є, як відомо, об'єкти- вно зростаюча взаємозалежність різних країн і народів, співпраця між ними, яка охоплює практично усі сфери людської життєдіяльності, стимулюючи загальноци- вілізаційний прогрес в ХХI сторіччі. Природно, освітній аспект в такій парадигмі кооперації зусиль європейської і світової спільноти вважається не лише цілком ло- гічним, закономірним, але й багато в чому визначальним, забезпечуючи необхід- ний інтелектуальний супровід інтеграційних процесів. При цьому інтернаціоналі- зація і налагодження широкої, усебічної міждержавної взаємодії в галузі вищої освіти розглядається нині як найкоротший і найефективніший шлях підвищення конкурентоспроможності національних освітніх систем, їх адаптивних можливос- тей до зовнішнього середовища, що швидко змінюється, інтеграції у відповідні міжнародні інститути і структури, виступаючи таким чином важливим чинником сталого суспільного розвитку в цілому. З іншого боку, окреслена парадигма функціональної діяльності колективів ВНЗ, зокрема на пострадянському просторі, розцінюється нині як дієвий спосіб їх адек- ватної реакції на серйозні виклики і загрози останніх десятиліть, що спричинили чимало негативних наслідків передусім для Європи, пов’язаних саме з падінням престижності та авторитету європейської освіти. Згадаємо, приміром, транснаціо- нальні об'єднання вищих навчальних закладів – Євразійську, Європейську і Східно- європейську асоціації університетів, країн Балтійського регіону (Baltic University), басейну Середземного моря, альпійських, скандинавських держав та ін. Проте чи не найприкметнішою рисою сучасності в цьому плані став початок створення єдиного загальноєвропейського освітнього простору у рамках Болонсь- кого процесу, який об’єднав на континенті більше 50 країн з населенням понад 800 мільйонів людей. Цей супермасштабний інтеграційний процес включає дві ос- новні складові: формування співдружності провідних ВНЗ під егідою «Великої хартії університетів» (1988) і «Болонської декларації» (до речі, серед перших 430 її підписантів в 1999 р. були всього два українські університети – Дніпропетровсь- кий і Харківський) та відпрацювання єдиних вимог, критеріїв і стандартів, тобто деяких консолідованих «правил гри», покликаних гармонізувати діюче нормати- вно-правове регулювання національних секторів освіти і науки «у дусі Болоньї». Зрозуміло, за умови збереження в цій сфері національної ідентичності, самобутно- сті, традицій, сильних сторін колишньої, радянської, освітньої системи. Іншими словами, приєднання до Болонського клубу зовсім не знімає, тим бі- льше автоматично, існуючі в ньому організаційні та інші протиріччя, а тільки ак- туалізує проблему пошуку досконалішої, оптимальнішої системи отримання знань, заснованої на інтегральному освоєнні усієї гами креативних національних досягнень і вимог євростандартів. Системи, орієнтованої у кінцевому підсумку на формування якісно нової моделі фахівця гуманістичного типу з високим рівнем персональної відповідальності за вирішення і власних, національних, і глобальних завдань сучасності планетарного значення. Показово, що вища освіта вже не сприймається як якийсь «загальнодоступний товар або послуга», а справедливо вважається найважливішим стратегічним резер- вом, інтелектуальним і економічним ресурсом держави, оскільки саме освіта ство- 4 рює необхідні передумови для безперервного оновлення державних і суспільних систем, їх поступального розвитку і процвітання, готуючи кадрове забезпечення під реалізацію відповідних економічних, соціальних, наукових, гуманітарних та інших програм. Адже в умовах глобалізації рухатися вперед по шляху створення нових матеріальних благ (до чого природно прагне будь-яке суспільство) без до- статньої маси освічених працівників, здатних швидко адаптуватися до змін се- редовища, абсолютно безперспективно. За оцінками експертів ЮНЕСКО, благо- получними і конкурентоздатними за мірками світових стандартів в XXI столітті залишаться лише ті країни, де 40-60% працездатного населення матиме вищу освіту. В Україні, для порівняння, ця цифра складає приблизно 13% [2]. Але ВНЗ впливають на процеси, що відбуваються в державі і суспільстві, не лише через своїх високоосвічених вихованців, а і шляхом здійснення фундамен- тальних наукових досліджень, що становлять основу різноманітних прикладних і конструкторських розробок практично в усіх сегментах соціально-економічного життя. Важко переоцінити також значення вищої школи в справі формування нових цінностей та ідеалів, зміни уявлень про стандарти буття і стереотипи мислення. Очевидно, не буде перебільшенням сказати, що в загальній структурі вищих навчальних закладів особливе місце належить університетам, а серед них в першу чергу класичним, які за свою майже тисячолітню історію зарекомендували себе як загальновизнані центри вільнодумства, реформаторства і духовності, стали не ли- ше випробуваними часом зразками фундаментальної підготовки фікованих фахівців, а й ключовими осередками поповнення і відтворення наукової, політич- ної, культурної та управлінської еліти. Тут значною мірою концентрується інте- лектуальне, духовне життя країн і народів, напруженою роботою кращих умів окреслюються перспективи, формулюються відповіді на вимоги та виклики дня сьогоднішнього і майбутнього. Органічно сполучаючи в освітньому процесі природничі і гуманітарні дисци- пліни, фундаментально-наукову і практично-спеціальну складові, саме класичні університети завжди були і залишаються носіями різноманітних місій і вічних цінностей добра, гуманізму, справедливості, внаслідок чого вони і стали флагма- нами, свого роду локомотивами освітніх систем, сприяючи системному фор- муванню інтелектуального капіталу і його наступному інвестуванню в мо- дернізацію економіки, бізнесу, державного механізму управління, громадських ін ститутів і організацій.
Домашнє завдання : опрацювати параграф 32-33.Підготувати реферати на задану тему.

2.04.2020
11 клас. Всесвітня історія
Тема уроку:

Постіндустріальне (інформаційне) суспільство.  Розвиток освіти та науки

1. Постіндустріальне (інформаційне) суспільство та його вплив на розвиток культури

            Сучасний світ увійшов у третє тисячоліття. До цього важливого рубежу людство підійшло з великими досягненнями і великими втратами. Сьогодні всіх цікавить запитання: яке майбутнє чекає нас? Яким шляхом буде розвиватися цивілізація у ХХІ ст.? Прогнозувати майбутнє завжди важко, і тому дослідники дають різні відповіді на ці запитання. Чимало прихильників здобула теорія постіндустріальної цивілізації. Відповідно до неї доба індустріальної цивілізації завершилась і людство (або його значна частина) увійшло до наступного етапу розвитку – постіндустріальної цивілізації.

            Якими є ті тенденції, що притаманні новому етапу цивілізаційного розвитку людства?

Основні тенденції розвитку культури у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

-       Розвиток «масової культури», її стрімке поширення, комерціалізація культури;

-       Пошук нових форм естетичного вираження;

-       Розвиток національних культур, взаємопроникнення культур різних регіонів світу, синтез культур;

-       Прискорений розвиток техніки і технології;

-       Прогрес у поширенні інформації, інформаційних технологіях.

            Велику роль відіграватиме НТР, досягнення якого повинні якісно змінити усю систему виробництва. У наслідок цього воно стане більше зорієнтованим на задоволення потреб людини, максимально активізує творчі здібності людини, від якої вимагатимуться ґрунтовні знання, вміння самостійно приймати рішення і швидко реагувати на зміни ситуації. Зникнуть притаманні індустріальній цивілізації величезні заводи і фабрики, які завдавали чимало шкоди навколишньому середовищу. Замість них набудуть поширення невеликі підприємства, безвідходні технології, використання синтетичної сировини замість природної. нових джерел енергії, суворе дотримання екологічних норм. Завдяки цьому стане можливим подолання чисельних екологічних проблем, які також стали одним з наслідків індустріалізації.

            Існують підстави для того, щоб стверджувати про початок бурхливої деурбанізації – зменшення кількості населення міст. В індустріальну епоху за містами встановилася роль адміністративних, промислових і культурних центрів. В останній час у розвинутих країнах спостерігається тенденція зростання кількості людей. Що не бажають оселятися у мегаполісах і віддають перевагу проживанню у садибах сільського типу за їхніми межами. Завдяки комп`ютерам та електронним засобам зв`язку людина почуває тут себе відокремленою від зовнішнього світу і може не лише відпочивати, а й  працювати.

            Ймовірно, що постіндустріальна епоха спричинить чимало змін у соціально-політичній сфері. Багато дослідників схиляється до думки, що держава намагатиметься, зменшуючи безпосереднє втручання в економіку і суспільне життя в цілому, займатися перш за все захистом прав людини, врегулюванням соціальних конфліктів. Попередженням правопорушень і підтримкою законності. Державній владі повинна бути притаманна децентралізація, намагання зробити її більш демократичною, наближеною до потреб людини. Збільшаться повноваження регіональних і муніципальних органів.

            Суттєві зміни повинні відбутися у духовній сфері. Наприкінці ХХ ст. спостерігалася криза існуючих систем цінностей. Внаслідок цього розгорнулося відродження інтересу до релігії, яка впродовж тисячоліть була для людини джерелом духовної сили і охоронцем цивілізаційних традицій. Поряд з цим спостерігається розчарування у «масовій культурі» і зростання популярності “високої (елітарної) культури». На підставі цих явищ висуваються прогнози майбутнього духовного оновлення людства.

Важливою тенденцією, що, ймовірно, буде визначати подальший розвиток людства вважається глобалізація (поширення дії певних факторів за межі окремих державних територій у всесвітньому масштабі). Чимало дослідників вбачають у глобалізації ознаку початку формування єдиної планетарної цивілізації. Внаслідок цього суттєво посилюється взаємозалежність локальних цивілізацій, котрі сьогодні вже нездатні вести окреме, ізольоване існування. Події, що відбуваються у тій чи іншій країні досить часто впливають також на долю її сусідів, а інколи і світу в цілому. Глобалізація має як негативні прояви (світові війни, великі економічні кризи, загроза використання зброї масового знищення), так і позитивні аспекти (формування системи “всесвітнього розподілу праці” і світового ринку, посилення авторитету міжнародних організацій. Обмін культурними здобутками і науковими знаннями, поширення оптимальних форм економічного, соціального і політичного життя, вирішальні обмеження сфери військового виробництва).

            Наведені тенденції мають узагальнений характер і на думку тих. Хто їх визначив, є лише тимчасові, а тому у майбутньому можуть сформуватися нові цивілізаційні основи. Якою саме буде цивілізація ХХІ ст.? Що нас чекає: апокаліпсис чи золотий вік? Відповідь на ці питання дасть своєю діяльністю сама людина.

Домашнє завдання: Опрацювати відповідний параграф підручника.